23 февраля для совкових рудиментів і атавізмів в Україні досі чомусь свято.

Я балакаю з жінкою, яка продає ковбасу свого виробництва.

Це вже не прохання. Це вимога останнього часу. Яка скоро звучатиме погрозою. Або підписався на новостворений ютуб-канал, або помер. У муках пекельних.

Не я перший констатую схильність Зеленського до авторитаризму. Я чув про ці його замашки, ще коли він не ліз у президенти, а керував Кварталом.

Отже, шлункам є, що їсти. Мабуть, 73% таємно отримують на рило соцпайок: макарони, шпроти, чекушку. Інакше не можу пояснити, чому шлунки не бунтують.

На борди витрачено гроші. Скільки - не знаю. Хай би собі - але чому Православна Церква України не вмикає "отвєтку"?

У мирний час не буває ані мазепинців, ані петлюрівців, ані бандерівців ані порохоботів. Сталіністи і совки бувають.

Два десятки років тому з цієї ж причини у Львові дорослі слухачі російського забили на смерть композитора Ігоря Білозора. Кілька років тому на Шацьких озерах письменник Володимир Лис зробив подібне зауваження - йому розбили голову.

Згадалося. В школі ми не вчили роман Панаса Мирного "Повія", але оглядали. І вчителька спершу промовляла назву скоромовкою, уникаючи конкретики.

Портретів і погрудь Гітлера просто так, бо Гітлер комусь подобається, ви не побачите ніде. Ані в Німеччині, ані навіть у Росії.