Зробити пліт, як був у діда

                Традиційно наприкінці літа у Києві запахло лозою. Уже три роки поспіль, за сприяння польського інституту, в Україні збираються майстри з лозоплетіння. Зібралися вони й нині, й уже сьогодні почнуть учити «чайників» незвичного ремесла. Свого часу такий пленер започаткувала художник декоративно-прикладного мистецтва Тетяна Мисковець. До цього вона часто відвідувала симпозіуми в Польщі, де лозоплетіння вважається популярним видом мистецтва, брала участь у міжнародних виставках і завела знайомства з перлинами лозоплетіння.

                В Україні теж є свої майстри цієї справи. Колись ми навіть мали цілі родинні династії чи не в кожному селі. Та, на жаль, з часом ця професія майже зійшла нанівець: лози посохли, майстри канули в Лету... Зрозуміло, що доброго господаря не примусиш залізну огорожу змінювати на вербову, однак лозоплетіння варто плекати хоча б як екзотику, мода на яку, до речі, не проходила ніколи.

                Цього року усіх бажаючих знайомити з лозоплетінням будуть майстри з України, Швейцарії, Мексики та Молдови. Серед них — десять польських художників, зокрема авторка відомих художніх проектів Анна Ващук. Вона проведе безкоштовний майстер-клас 29 серпня о 15.00 на території Національного еколого-натуралістичного центру (Київ, вул. Вишгородська, 19).

                — Я не матиму багато часу, щоб навчити когось робити великі мистецькі речі. Але заохотити до подальшого навчання, показати основні принципові прийоми, сплести той же пліт (паркан) чи денце навчу, — каже Анна Ващук.

                Поруч із полькою працюватимуть також інші майстри. Кожен візьме під свою опіку кількох людей і розкаже, що таке лоза і як з нею поводитися. Цього разу з матеріалом не так добре, як хотілося — плестимуть із свіжозрізаної лози. Найкраще, коли лозу зрізають навесні чи пізньої осені. Тетяна Мисковець просила знайомих художників поїхати на околиці Києва і роздобути лозу. Троє хлопців що зуміли, те привезли. Кажуть, що заготовили б значно більше, якби було де різати. Тому пленер мусить обійтися невеликою кількістю прутиків, і майстрам слід обмежити свої витвори у граційності форми. Хоча художники дуже сильні у своїх вміннях і можуть зробити будь-яку річ.

                 Роботи, створені спільними зусиллями під час пленеру, залишаться прикрашати парк еколого-натуралістичного центру. Майстри ще не мають чіткого плану, що вони робитимуть з відвідувачами. Якщо українці сяк-так накреслили в уяві створений образ, наприклад писанки, то іноземцям важкувато зрозуміти, з чим мають справу.

                — Спершу ми мусимо показати гостям Україну, повозити їх по мальовничих куточках. Нехай відчують наш дух, переймуться українською культурою, переймуться ідеями, і тоді втілять усю красу на майстер-класі, — пояснює організаторка Тетяна Мисковець.

                Анна Попова приїхала на пленер із Луцька. Вона має декілька ідей, але ще точно не знає, яку чудасію витворить. Каже, що коли візьме лозу в руки, то робота сама піде, і не треба наперед гадати про кінцевий результат. Однак поділилася секретом, що об'єкт... крутитиметься на вітрі. «Плести з лози мріяла з дитинства, але навчилася лише три роки тому в Польщі. Зараз, попри велику зайнятість, працюю на двох роботах, інколи плету на пленерах, — каже Анна Попова. —У нас це ремесло не поширене, ним не заробиш на шматок хліба».

                Аби не виникало думок, що нічого путнього з майстер-класу не візьмеш, можна відвідати виставку в Центральному будинку художника, де майстри презентують або свої роботи, або ж фотографії цих робіт.