Молебень за Україну на річницю Незалежності, як і в усі останні роки, відбувся у святій Софії. Молилися українцi, як i політики зокрема, у багатьох церквах країни. Втім цей молебень у Софійському соборі вважається, так би мовити, офіційним (хай простить Бог такий доречний, проте святотатський епітет), адже сюди приходять принести молитву за свою країну керівники держави. Щороку 24 серпня, стежачи за репортажами зі служби Божої у Софії, простий люд робить висновки про стан справ у політиці. Так і цьогоріч.
А висновки такі.
По-перше, до екуменізму нам далеко, на превеликий жаль. Це підтверджує чергова відмова ієрархів УПЦ Московського патріархату приєднатися до представників інших конфесій, котрі правили службу Божу разом в одному з найстаріших православних храмів України.
По-друге, церковно-політичний (а точніше — політично-церковний) розкол є настільки відчутним, що навіть гасла, які потрібні всім політичним «конфесіям» держави — насамперед про єдність країни, — не змусили вищих політиків дотриматися якщо не ідейності, то бодай «бон тону» в демонструванні її сповідування. Так, Прем'єр-міністр Віктор Янукович не явився в Софію Київську. А спікер Верховної Ради V скликання Олександр Мороз, також проігнорувавши «захід», відбув молебень у Києво-Печерській лаврі. Можливо, демонстрував певний політичний трюк, адже Лавра належить Московському патріархату, отці якого, як сказано вище, відмовилися від екуменічного молебня в Софії. Та, звісно, обирати, де саме говорити з Богом, — приватне і священне право кожної людини. Втім перетворити цей вибір на політичний крок — це вже з книжок, які стоять на полиці, зовсім далекій від Святого Письма.
Помітно також, що і місце в церкві у такі дні створює особливі політичні акценти. Якщо його розпіарити через хорошу прес-службу партії, то це теж можна трактувати як ідейний вчинок. Наприклад, Юлія Тимошенко стояла в Софії не в «перших рядах», а поодаль, так би мовити, розчинилася в натовпі впливових співвітчизників. А все тому, що, пояснює нам прес-служба БЮТ, лідерка блоку не захотіла молитися поруч з віце-прем'єром уряду Дмитром Табачником та мером Києва Леонідом Черновецьким. Справді, є такі фігури, що хочеться прошепотіти «свят-свят», перехреститися і не те що на одному гектарі не розташуватися, а навіть у церкві так стати, щоб Оранту під іншим, ніж вони, кутом зору споглядати. Однак, може, оголошувати про це через ЗМІ не треба?.. Не знаю. Сам не стояв, бо, грішний, не в церкві День незалежності зустрів, а на пляжі в Сімеїзі, і не молився за Україну, а вино за неї пив.
Таким був один з головних новиннєвих месиджів у промові Президента до Дня незалежності. «Ми розпочинаємо конституційне оновлення. Я ініціюю скликання конституційної ради, яка розробить проект нової редакції Конституції», — наголосив Віктор Ющенко, промовляючи до спiввiтчизникiв. «Це процес не одного дня, — констатував глава держави, — але ніхто не зуміє його затягти». >>
60-сантиметрова скульптура-фонтан у вигляді голого малюка, який іде до вітру, майже 400 років прикрашає історичний центр столиці Європейського Союзу. Починаючи з 1619 року «Хлопчик, який пісяє» нагадує бельгійцям про оригінальний спосіб гасіння пожежі, завдяки якому середньовічне місто не перетворилося на попелище. Утім голим-босим-підперезаним брюссельський хлопчик був не завжди. Наприкінці XVII століття з легкої руки правителя Баварії започаткували традицію одягати статуетку в дорогі костюми. Відтоді в гардеробі «хлопчика» накопичилося близько 800 різних убрань. Серед них — костюм із золотої парчі від короля Франції Людовика XVI, національні костюми різних країн світу, спортивна форма і навіть... одяг Санта-Клауса! >>
У Національному виставковому центрі 22 серпня вишивальниці з Київщини долучились до виготовлення Рушника національної єдності. Над цим дев'ятиметровим полотнищем вже попрацювали більше як півтисячі українців у 12 регіонах. Наступного дня естафету київських вишивальниць перейняла Тернопільщина. А далі, як повідомив виконавчий директор акції Микола Степаненко, диво-рушник повезуть до Криму, де на ньому золотими нитками вишиватимуть Герб України. Як уже писала «УМ», раніше планувалося завершити роботу до Дня незалежності, але так склалося, що гранд-рушник буде остаточно готовий лише у жовтні. >>
Місцем проведення цього яскравого і не бувалого досі дійства дуже символічно став тернопільський парк Національного відродження, де з самого ранку розбили наметове містечко майстри вишивання з різних регіонів України. Зібралися також ті, хто займається збереженням українського національного одягу, та художні колективи, які пропагують його у своїй творчості. Відтак учасниками фестивалю «Цвіт вишиванки» стали тисячі тернополян та мешканців області, які з цього приводу спеціально одягнули як сучасні, так і витягнуті з бабусиних скринь вишиванки. До речі, одягнутих у національне вбрання людей у громадському транспорті Тернополя було вирішено безкоштовно перевозити впродовж аж чотирьох днів — починаючи з 24 і аж по 28 серпня, коли обласний центр святкує День міста. >>
Маркіян Іващишин — львівська легенда всіх українських революцій та акцій непокори останніх 15 років. Він один із тих активних, хто справді доклався до того, аби незалежність відбулася (щоправда, тоді мріялося про дещо інший формат України). Він був одним із організаторів студентського руху, який вилився 1990 року в студентську «революцію на граніті» і закінчився відставкою Прем’єра уряду УРСР Масола. Згодом Іващишин був серед активних декомунізаторів Галичини. За часів махрового кучмізму його намагалися заарештувати за супротив всесильному голові обласної податкової Сергію Медведчуку. Напередодні Помаранчевої революції Маркіян організовував бунтівне студентство краю. Крім «барикад», Іващишин — колосальний арт-організатор: від легендарних джазових фестивалів чи «Вивиху» до «Львівської газети». Зараз Маркіяну 40 років, він депутат Львівської міськради (пройшов за списками «Пори»). >>
Останні п'ятнадцять років життя українців були щедро «приправлені» історичними подіями: студентське голодування, підняття синьо-жовтого прапора, незалежність, Помаранчева революція. Як будуть висвітлюватися цi та iншi політичні події у навчальній літературі, цікавить і їх «винуватців», і все суспільство. До речі, у «Новому довіднику з історії України» за 2006 рік останнім записом все ще є такий: «Відповідно до Конституції України, Президент призначив Прем'єр-міністром України провідного лідера Помаранчевої революції Юлію Тимошенко. Країна вступила в новий історичний період свого розвитку».
Як планують донести до школярів інформацію про сучасний розвиток України, «УМ» розповів доктор історичних наук, головний редактор видавництва «Генеза» Олександр Удод. >>
