Місцем проведення цього яскравого і не бувалого досі дійства дуже символічно став тернопільський парк Національного відродження, де з самого ранку розбили наметове містечко майстри вишивання з різних регіонів України. Зібралися також ті, хто займається збереженням українського національного одягу, та художні колективи, які пропагують його у своїй творчості. Відтак учасниками фестивалю «Цвіт вишиванки» стали тисячі тернополян та мешканців області, які з цього приводу спеціально одягнули як сучасні, так і витягнуті з бабусиних скринь вишиванки. До речі, одягнутих у національне вбрання людей у громадському транспорті Тернополя було вирішено безкоштовно перевозити впродовж аж чотирьох днів — починаючи з 24 і аж по 28 серпня, коли обласний центр святкує День міста. Перевізники підписали з міською радою відповідний меморандум, у якому акція заявлена як спонсорська допомога, тобто збитків влада їм не компенсовуватиме. До того ж чимало водіїв із власної ініціативи також вирішили працювати в ці дні у вишиваних сорочках, так що у тролейбусах, автобусах і маршрутках настрій теж панував святковий.
Свою підтримку фестивалю зголосилася проявити і частина торговельних закладів обласного центру. Так, наприклад, книгарня «Ярослав Мудрий» усім відвідувачам в національному одязі продавала в ці дні книжки на 5 відсотків дешевше. Якщо ж одягнуті так дівчата ще й могли підтвердити, що носять ім'я Іванна, то могли скористатися і 10-відсотковою знижкою. Власникам магазину просто захотілося обіграти симпатичну риму «Кожній Іванці у вишиванці...».
Рушник для Донеччини, рушник для Канади
Відкриваючи Перший Всеукраїнський «вишиваний» фестиваль, голова Тернопільської облдержадміністрації Іван Стойко назвав народну вишивку кодом нації, в якому живе її незнищенний дух. І наголосив, що дуже важливо оживити традицію, коли в кожному без винятку домі жінки за покликом душі обов'язково вишивали для своїх дітей та чоловіків і сорочки, і рушники, й інші речі-обереги. От і «Цвіт вишиванки», за задумом організаторів (облдержадміністрації, обласної та міської рад, а також місцевих організацій міжнародної благодійної установи «Центр національного відродження» та Всеукраїнського товариства «Просвіта»), проголосив метою «збереження і розвиток мистецтва української національної вишивки засобами народної творчості, відкриття нових імен майстрів, їх підтримку і сприяння в розкритті та вдосконаленні своїх творчих здібностей, пропаганду кращих зразків культурного надбання України». Програма дійства включала, зокрема, виставку кращих робіт, презентацію національних костюмів із різних регіонів України, «майстер-класи» під відкритим небом, під час яких усі бажаючі могли одержати консультацію чи практичний урок у визнаних майстрів вишивальної справи.
Відбулася під час фестивалю також урочиста церемонія передачі славнозвісного рушника національної єдності України. До речі, майже одночасно з вишиттям загальноукраїнського рушника єднання, в області завершилася аналогічна акція «Єднайся, Тернопілля, вишиттям любові», під час якої спільне полотно вишивали майстрині всіх районів області. Презентуючи його учасникам та гостям фестивалю «Цвіт вишиванки», заступник голови Тернопільської облдержадміністрації з гуманітарних питань Анатолій Вихрущ оприлюднив ідею залучити до творення «єднальних» рушників ще й українську діаспору всіх зарубіжних країн. Він також запевнив, що тернопільські вишивальниці готові зробити такі рушники і для Донеччини, і для Луганщини, і для будь-якого з регіонів України, а також для всіх країн, де перебуває багато наших заробітчан, щоб таким чином об'єднати народ.
До речі, передаючи учасникам фестивалю вітання від Президента України Віктора Ющенка, чия пошана і любов до вишиванок загальновідома, народний депутат двох останніх скликань, «нашоукраїнець» Михайло Полянчич нагадав, що свою найпершу вишиту сорочку Віктор Андрійович одягнув у студентські роки саме в Тернополі.
Тернопільщина давно побила всі рекорди
Під час фестивалю у тернопільському Парку національного відродження панувала якась особлива, дуже світла і добра аура. Може, потужну позитивну енергетику випромінювали тисячі узорів та орнаментів, у яких закодована сутність нації? Чи душі й серця сотень талановитих людей-патріотів, які водночас зібралися в одному місці? Пройшовшись наметовим містечком майстрів і порозмовлявши з ними, я була вражена, наскільки цікавими і неповторними є «вишивані» історії кожного. Так, приміром, багаторічний керівник Етнографічного музею з села Велеснів Монастириського району Тернопільщини Остап Черемшинський привіз і шанобливо «розсадив» на стільці біля сцени п'ятнадцять — шістнадцята була на ньому — власноручно (!) вишитих сорочок. Кожна — не схожа на іншу, і виготовлення кожної він спеціально приурочував кожній наступній річниці незалежності України, а взагалі пан Остап не розлучається з ниткою і голкою iз десятирічного віку. Квартиру 70-річної тернопільчанки Ірини Герман можна з повним правом назвати Музеєм одного майстра — вишитими нею речами там завішані стіни всіх кімнат, і навіть коридор. Всього ж пані Ірина створила за життя понад тисячу вишиванок, серед яких — і пейзажі, і портрети, й ікони. А відома поетеса з райцентру Борщів Ганна Костів-Гуска не тільки сама вишиває, а й пише вірші та пісні про вишиванки, які звучали на фестивалі. Також вона привозила туди колекцію старовинних речей з маминої скрині — унікальні взірці самобутньої вишивки, яка збереглася досі тільки на півдні Тернопільської області, і яка надзвичайно цінується знавцями в усьому світі.
Треба зауважити, що під час фестивалю спостерігався шалений попит на вишивані вироби. За свідченням продавця однієї ятки, на цьому ярмарку-виставці за один день у нього купили більше вишиванок, ніж за весь минулий рік. І це при тому, що задоволення це не з дешевих. Так, вишивану сорочку для дорослого тут можна було купити не дешевше, ніж за 200 гривень, костюм — за 500—800, велику вишиту ікону — за дві з половиною тисячі гривень. Але такі ціни цілком виправдані кількістю вкладеної копіткої ручної роботи. І, знову ж таки, стимул вчитися вишивати самим.
На завершення ще трохи про цифри. Ще до початку фестивалю було відомо, що на ньому планувалося встановити новий рекорд (минулим, трьохтисячним, відзначилася Рівненщина) щодо кількості одночасного перебування в одному місці людей, одягнутих у вишиванки. Як повідомив кореспонденту «УМ» один з ініціаторів та членів оргкомітету фестивалю Євген Філь, рекорд таки встановили. За підрахунками волонтерів від громадських організацій, ввечері 26 серпня на Співочому полі, де проходив заключний концерт фестивалю, перебувало близько 15 тисяч людей, і майже кожний третій був одягнутий у вишиванку. Однак пан Євген зауважив, що насправді Тернопільщина побила усі «вишивані» рекорди ще у 1995-му. Тоді під час першої Всеукраїнської прощі до Зарваницького духовного центру, в якій взяло участь понад 800 тисяч прочан, тисяч 50 із них точно були у вишиваних сорочках.
На День незалежності в Луцьку 3086 людей у вишиванках вишикувались у формі тризуба. Цей «живий герб», як сподіваються організатори акції, буде занесений у Книгу рекордів України.
Таким був один з головних новиннєвих месиджів у промові Президента до Дня незалежності. «Ми розпочинаємо конституційне оновлення. Я ініціюю скликання конституційної ради, яка розробить проект нової редакції Конституції», — наголосив Віктор Ющенко, промовляючи до спiввiтчизникiв. «Це процес не одного дня, — констатував глава держави, — але ніхто не зуміє його затягти». >>
Молебень за Україну на річницю Незалежності, як і в усі останні роки, відбувся у святій Софії. Молилися українцi, як i політики зокрема, у багатьох церквах країни. Втім цей молебень у Софійському соборі вважається, так би мовити, офіційним (хай простить Бог такий доречний, проте святотатський епітет), адже сюди приходять принести молитву за свою країну керівники держави. Щороку 24 серпня, стежачи за репортажами зі служби Божої у Софії, простий люд робить висновки про стан справ у політиці. Так і цьогоріч. >>
60-сантиметрова скульптура-фонтан у вигляді голого малюка, який іде до вітру, майже 400 років прикрашає історичний центр столиці Європейського Союзу. Починаючи з 1619 року «Хлопчик, який пісяє» нагадує бельгійцям про оригінальний спосіб гасіння пожежі, завдяки якому середньовічне місто не перетворилося на попелище. Утім голим-босим-підперезаним брюссельський хлопчик був не завжди. Наприкінці XVII століття з легкої руки правителя Баварії започаткували традицію одягати статуетку в дорогі костюми. Відтоді в гардеробі «хлопчика» накопичилося близько 800 різних убрань. Серед них — костюм із золотої парчі від короля Франції Людовика XVI, національні костюми різних країн світу, спортивна форма і навіть... одяг Санта-Клауса! >>
У Національному виставковому центрі 22 серпня вишивальниці з Київщини долучились до виготовлення Рушника національної єдності. Над цим дев'ятиметровим полотнищем вже попрацювали більше як півтисячі українців у 12 регіонах. Наступного дня естафету київських вишивальниць перейняла Тернопільщина. А далі, як повідомив виконавчий директор акції Микола Степаненко, диво-рушник повезуть до Криму, де на ньому золотими нитками вишиватимуть Герб України. Як уже писала «УМ», раніше планувалося завершити роботу до Дня незалежності, але так склалося, що гранд-рушник буде остаточно готовий лише у жовтні. >>
Маркіян Іващишин — львівська легенда всіх українських революцій та акцій непокори останніх 15 років. Він один із тих активних, хто справді доклався до того, аби незалежність відбулася (щоправда, тоді мріялося про дещо інший формат України). Він був одним із організаторів студентського руху, який вилився 1990 року в студентську «революцію на граніті» і закінчився відставкою Прем’єра уряду УРСР Масола. Згодом Іващишин був серед активних декомунізаторів Галичини. За часів махрового кучмізму його намагалися заарештувати за супротив всесильному голові обласної податкової Сергію Медведчуку. Напередодні Помаранчевої революції Маркіян організовував бунтівне студентство краю. Крім «барикад», Іващишин — колосальний арт-організатор: від легендарних джазових фестивалів чи «Вивиху» до «Львівської газети». Зараз Маркіяну 40 років, він депутат Львівської міськради (пройшов за списками «Пори»). >>
Останні п'ятнадцять років життя українців були щедро «приправлені» історичними подіями: студентське голодування, підняття синьо-жовтого прапора, незалежність, Помаранчева революція. Як будуть висвітлюватися цi та iншi політичні події у навчальній літературі, цікавить і їх «винуватців», і все суспільство. До речі, у «Новому довіднику з історії України» за 2006 рік останнім записом все ще є такий: «Відповідно до Конституції України, Президент призначив Прем'єр-міністром України провідного лідера Помаранчевої революції Юлію Тимошенко. Країна вступила в новий історичний період свого розвитку».
Як планують донести до школярів інформацію про сучасний розвиток України, «УМ» розповів доктор історичних наук, головний редактор видавництва «Генеза» Олександр Удод. >>
