Банкнота до банкноти -ось і колекція

05.07.2007
Банкнота до банкноти -ось і колекція

2, 10 і 100 гривень часів Грушевського. (автора.)

      Думка колекціонувати гроші приходила, певно, багатьом. Знайшов у прабабусиній скрині царську монету чи вирив її випадково на городі, дістав у спадок купу уже нікому не потрібних радянських папірців чи витрусив із якоїсь книжки уже українські купоно-карбованці - і, вважай, перші екземпляри майбутнього зібрання є. Але не все так просто. Бо гроші - це колоритна ілюстрація історії.

      Сьогодні ми не будемо копати аж так глибоко, до нумізматики - колекціонування монет, які значно поважнішого віку, ніж паперові гроші. Поговоримо про «папірці» - предмет марення боністів. (Для непосвячених: колекціонування купюр має свою спеціальну назву - боністика).

Папірці замість підвод із міддю

      Вперше паперові гроші випустили у Північній Америці: у штаті Масачусетс у 1690 році, а уже в XVIII столітті вони з'явилися у Франції. У Російській імперії, куди входила більша частина нинішньої України, першу спробу видрукувати асигнації зробили за часів імператриці Єлизавети Петрівни. За архівними свідченнями, у ті часи збирачам податків доводилося мати справу з важкими, як правило, мідними грошима. Одну тисячу рублів, приміром, можна було перевезти тільки на двох підводах. Коли до сенату внесли проект про введення асигнацій, державні мужі відхилили його, мотивуючи тим, що паперові гроші «есть дело, необычное на Руси». Через кілька років уже Петро III підписав указ про створення Державного банку та випуск асигнацій вартістю від 10 до 1000 рублів. Однак імператора убили фаворити його дружини Катерини II, і вже вона через сім років довела паперово-грошову справу до кінця. Відтак у 1769 році випустили перші російсько-імперські асигнації вартістю у 25, 50, 75 та 100 рублів.

      Найдавніші паперові гроші будь-якої країни - рідкість уже тому, що вони паперові - миттєво згорають у вогні, розмокають у воді і просто рвуться. Тому дуже дорого коштують і рублі часів Катерини II, і перші загальнофедеральні долари США 1862 року випуску.

Фальшивки Наполеона

      Майже відразу після появи справжніх грошей в обігу почали курсувати і фальшиві. Так, простота малюнку і примітивність друку перших асигнацій Російської імперії уже наступного року після їхнього випуску дали змогу з'явитися на ринку фальшивкам переважно номіналом 75 рублів - їх уміло перероблювали з 25-рублевих. Оскільки справжні і підробні асигнації відрізнити було практично неможливо, то ще через рік їх випуск припинили. Не пройшло і десятиліття - і заборонили ввіз та вивезення російських асигнацій за кордон, бо звідти надходило безліч фальшивок різних номіналів.

      Уже поновлені російсько-імперські гроші, зі складнішими ступенями захисту, активно підроблялися у часи Наполеона. Є документи, які свідчать, що ще навесні 1812 року французький імператор відправив своєму варшавському банкіру фальшиві російські асигнації на 20 мільйонів рублів із завданням закуповувати на них продовольство і фураж для французької армії.

      Про Одесу під час Громадянської війни очевидці згадували, що фальшивих грошей було стільки, що, за мовчазною згодою жителів «перлини біля моря», ходили вони так само, як і справжні.

Кожному місту - свої «керенки» і гроші батька Махна

      Гроші буремних часів зміни влад і устроїв можна зараховувати до категорії прикольних і досить рідкісних. Їхнє оформлення дуже часто не вписувалося у будь-які норми і правила, а в багатьох містах і регіонах існували купюри для своєї території.

      Дуже цікава калейдоскопічна грошова історія 10-х, 20-х років уже минулого століття в Україні. Вчора тут в обігу ще були царські кредитні білети і грошові знаки Тимчасового російського уряду, а назавтра - вже гроші Центральної ради, потім їм на зміну прийшли окупаційні німецькі марки і гроші гетьмана Скоропадського, згодом - петлюрівські. Після захоплення України військами донської контрреволюції з'явилися гроші Краснова і «добровольців» Денікіна, ще пізніше - радянські; у 1921 році, коли прийшли білополяки, почали ходити польські злоті. Від батька Махна донині збереглися надпечатки, зроблені штемпелем ручної роботи на грошових знаках Ростовської контори Держбанку, випущених денікінцями. Напис: «І рев. арм. пов. Украины .......... руб. Гуляй Поле. Н. Махно». (Розшифровка скорочення: «Перша Революційна армія повстанців України»). Зустрічаються грошові купюри і з такими написами: «На ці гроші не купиш і воші» або «Гоп, куме, не журись, у Махна гроші завелись». За свідченням очевидців, робили їх заради приколу.

      У часи Скоропадського одна з підпільних організацій випустила гроші-пародії, які стали агітаційною антиукраїнською політнаочністю. Тексти написів на них були, зокрема, такі: «Сто карбованців ходять по світу нарівні с мягеньким папіром», «Размін цих карбованців забезпечуеться усим добром Державної Скоро-паді пана гетьмана, брехнею, немецьким штиком, та гайдамацьким нагаем», «За сто карбованців видаеться одна або дві дулі». Варто зауважити, що будь-які гроші у часи переворотів і громадянських негараздів дуже швидко знецінювалися. Люди охочіше міняли курку на шматок мила, аніж брали папірці.

      За період громадянської смути на теренах України з'явилося більше 1,5 тисячі різновидів грошових сурогатів - від приватних банків, казначейств, різних пайових і кредитних товариств тощо. Тільки у Києві свої гроші мали, наприклад, аптека Марцинкевича, магазин Комарова, казино Дотт; у Харкові - драматичний театр Синельникова, пекарня Демурджі і кафе «Чашка чаю». Продуктивно працювали і фальшивомонетники. Є екземпляри підробних грошей навіть із написом-викликом «Чим наші гірші за ваші?».

Грошi українською мовою

      Українська мова на купюрах у часи владарювання в Україні іноземних порядків майже не з'являлася. Але цікаво розглядати красиві австро-угорські гроші періоду перед Першою світовою війною, де номінали серед десяти інших мов написані і нашою. На радянських банкнотах українські слова серед слів союзних республік писали з 1923 року.

      Не доводиться напружувати очі, щоб віднайти рідні слова, коли розглядаєш гривні незалежної України: і портрети на них знайомі, і споруди. Звичайно, колекціонерів вони цікавлять. Та не тільки їх, а всіх: побільше б і почастіше кожному «Шевченків» або хоча б «Грушевських»!

Валентина КАЩЕНКО.

  • Чим пахнуть гроші?

    У 73 році нашої ери, коли сенатори виразили невдоволення з приводу запровадженого податку на громадські туалети, римський імператор Тит Віспасіан гордовито заявив: «Гроші не пахнуть». Та імператор не мав рації. Бо, по-перше, як сказав знаменитий римський поет-сатирик Децим Ювенал: «...Від усякого прибутку запах буде гарний...». >>

  • Гарцюй, Гарцуло!

    Аквабайк, гідроцикл або водний мотоцикл, був винайдений ще у 1968 році, і вже із середини 70-х популярні на пляжах усього світу водні лижі були відсунуті на другий план: почалося його серійне виробництво. Сьогодні дедалі популярнішими стають змагання з приборкання цих «водних мустангів» — аквабайкінгу. Любителі екстріму змагаються у трьох основних видах: кільцевих гонках, слаломі і фристайлі. >>

  • Пані вишивальниця

    Відомо, що мистецтво української вишивки було поширене на наших теренах ще з часів Київської Русі. Дослідники припускають, що той самий орнамент, що ми бачимо на рушниках та сорочках, був закладений ще у період Трипільської культури — однієї з перших цивілізацій людства. Із покоління в покоління передавали матері та бабусі своє вміння молоді, навчаючи дівчат дбайливому веденню домашнього господарства. Вишивання, в'язання, шиття привчали до уважності, точності, обережності, швидкості руху. За зразками робіт, їхньою красою та практичністю оцінювали якості майбутньої невістки, перевіряли риси жінки-господинi навіть краще, ніж під час будь-якого шкільного тестування. >>

  • Не мушлюй!

    У ХІІІ столітті в Індії курку можна було купити за 12 тисяч мушель, в Камеруні раба — за 200, а в Новгороді пудову діжку меду — за... 4
    Про це й багато чого іншого можна дізнатися на пересувній виставці, яку возить по Україні приватний колекціонер з Одеси Андрій Шклярук. При кожному переїзді він обов'язково втрачає кілька екземплярів, але це не вбиває його бажання дивувати народ своєю колекцією.
    44-річний одесит Андрій Шклярук говорить, що збирання мушель віддавна вважалося царським заняттям, перевагою людей багатих, він єдиний затесався поміж них. І єдиний з приватних колекціонерів в Україні, хто не зберігає свої скарби на запилених полицях удома як величезну цінність, що зростає iз року в рiк, а виставляє їх на всенародний огляд. Уже пройшло понад дві сотні виставок Андрія Шклярука, але в Одесу його мушлі повернуться не скоро — попереду малі й великі міста, в тому числі Київ, де їх іще не виставляли. При переїзді обов'язково що-небудь б'ється, дряпається, а отже, різко втрачає свою цінність. Проте рухається, і люди, котрі приходять на виставки, щоразу в захваті... >>

  • Композитор, який мріє знайти гамелан

    Заграла гора, забринькали вагон iз диваном, заторохтіла вода під дріб бомби... Б'юся об заклад — навряд чи хтось iз першого разу сприйме всерйоз ось таку абракадабру. Що, мовляв, за нісенітниця? А тут навіть натяку на жарт чи хоча б художнє переосмислення немає. Бо саме так називаються музичні інструменти в різних народів. І хоча в одному оркестрі вони навряд чи колись зійдуться (але теоретично подібне цілком можливе), факт залишається фактом. Та ж гора — це всього-на-всього африканський струнно-духовий інструмент; вагон iз диваном — щипкові, відповідно, японський та азіатський; бомба-барабан має афропуерториканське походження, а вода — чилійське брязкальце з... гарбуза, наповнене галькою. Щодо останнього, мимоволі здалося, не завадила б і буль-буль — грузинська глиняна свистулька. >>