Перерви — це вже настільки природний стан перманентно розпущеної-легітимізованої-розпущеної Верховної Ради, що вчора депутати навіть роботу свою з цього й почали: з перерви. На порядку денному стояли дуже важливі питання — документи, які входять до пакета домовленостей щодо проведення дострокових виборів (зміни до закону про вибори, зміни до закону про бюджет і постанова про зміну складу ЦВК). Однак без опозиції голосувати за них не було жодного сенсу — коаліція й без виборів спокійно може обійтися. Опозиційні ж фракції приходити в парламент не збиралися, оскільки його повноваження, вкотре продовжені черговим указом Президента, збігли напередодні о 24-й годині.

Президент та Прем'єр-міністр уже погодили кандидатуру голови Центральної виборчої комісії. Інформація про це надходить із багатьох джерел. У таємниці трималося тільки ім'я цього щасливчика. Вчора журналісти спитали у заступника глави секретаріату Президента Івана Васюника, хто ж стане главою ЦВК. Він відповів: «Подивитеся самі. Через три години голова ЦВК буде вже обраний».

Відкрите акціонерне товариство «Меридіан» ім. С. П. Корольова, головний напрям діяльності якого — розробка і виробництво метрологічної радіовимірювальної апаратури, може перестати існувати. Нещодавно його акціонери заявили, що їх банально й нахабно обдурили, відчуживши нерухоме майно, власником якого вони були. Як ідеться у заяві громадського судді України Ярослава Місяця, до нього із листом звернувся колектив ВАТ. У зверненні працівники просять захистити їх від свавілля і допомогти повернути втрачене.

Чутки про те, що Віктор Медведчук поновив свій статус «кризового менеджера», виявилися не перебільшенням. Як стверджують в апараті Партії регіонів, Медведчук дійсно почав виконувати обов'язки керівника антикризової групи, яка повинна оптимізувати систему правового нападу в «Коаліції національної єдності». На Липській, 10, де розташовано офіс Партії регіонів, Медведчук має декілька кабінетів.

Піскун — під ковпаком. Його героїко-патетичні зусилля впродовж останнього тижня ще якось дозволяють вибивати із потрібних районних судів постанови про поновлення на посаді Генпрокурора, іноді ці суди обслуговують Святослава Михайловича просто таки зі швидкістю «Макдональдза». Але очевидно, що від усієї цієї кухні в роті «тричі Генерального» залишиться гіркий присмак, і він повернеться до парламенту, мандат якого завбачливо не здав. По-перше, на кожен «піскунівський» суд знаходиться інший, менш догідливий орган Феміди. А по-друге, рішення про заміну Піскуна на чолі ГПУ на іншого посадовця, хай і не Шемчука, — результат компромісу обох сторін політичного конфлікту. А стимулом для швидшого відходу Святослава Михайловича з Різницької є данi, «вiдкопанi» в архiвних документах. Рiч у тiм, що пан Піскун, згідно із законодавством, не має права доступу до державної таємниці (читай — урізається в генпрокурорських правах і, як наслідок, має бути відсторонений із посади). Чому? Ця історія сягає корінням бердичівського дитинства пана Піскуна. Точніше, зовсім не Піскуна. Адже говорити не всю правду (у даному випадку — про себе) Святослав Михайлович почав ще до того, як став Генеральним прокурором.