Синьо-червоні крашанки

Субота. Благовіщення. П'яні й німі

      Як і всі порядні християни, журналістське подружжя з відділу політики «УМ» почало суботу в церкві Різдва Христового УПЦ КП, що на Поштовій площі. Картина нагадувала 1917 рік, чесне слово: поки панотець правив службу з нагоди свята Благовіщення, за вікнами храму колонами марширували політично активні громадяни під червоними, ба навіть суто радянськими й УРСРівськими прапорами. Саме звідти, з Подолу, піднімалися на черговий мітинг коаліції прихильники КПУ.

      Відбувши службу, і собі йдемо на Хрещатик. На майдані перед сценою нескінченного Форуму національної єдності — тисячі дві заангажованих осіб, за нею й обабіч — ще приблизно стільки ж. Сині прапори Партії регіонів у рівній пропорції розведенo червоними й рожевими стягами КПУ та СПУ.

      «Ма-на-сти-рі-ще-е-е! Я сказал — Ма-на-сти-рі-ще-е-е!» — кричить чоловік із виглядом «старшого», зазираючи в аркуш із переліком рекрутованих. Його комуністична колона під транспарантом із зображенням ордена Леніна та написом «Черкаська область» нерівними рядами вишикувалася навпроти Головпошти і от-от має вирушити на пікетування Конституційного Суду. Тут же — вінницькі й полтавські товариші. Склад — як літні баби та діди ідейні, так і 17-річні пацани, котрі приїхали до Києва «подержати прапор» за 50 грн. на добу. «Тут Монастирище!» — відгукується якась жіночка. Отож усі звезені з райцентрів демонстранти у зборі, можна рушати — відпрацьовувати «командіровочні» гроші.

      Гротескна колона з півтисячі осіб простує Хрещатиком, перекритим цього дня для автомобілів. Вітер розвіває новенькі прапори СРСР, виготовлені вочевидь на замовлення штабістів Петра Симоненка. Тут же — ідейний дядечко з оксамитовим прапором «Переходящее знамя за высокие показатели в социалистическом соревновании». Сторонні перехожі-кияни дивляться на колону як на ходаків із привітом з минулого. Десятирічна дівчинка з прапорцем звертається до матері: «Мам, ну я не хочу тут ідті — смотрі, тут одні бабушкі і дедушкі». Мати їй відповідає, що не слід пересмикувати факти: он і молоді хлопці у строю. А ці пацани явно соромляться такого приробітку, ховають голови в капюшони й підхикикують. «Ану вєсєлєє, више знамя — нє на похоронах вєдь!» — підкрикує до них старший дядько-командир. Але процесія виглядає саме як похоронна. Згадуються слова поета: «Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть».

      Ясно, що комуністам Благовіщення й Велика субота до лампочки Ілліча. А ми повертаємося на майдан Незалежності. По ідеї, там узагалі не повинно бути мітингів, адже напередодні нардеп під ПР Юрій Болдирєв анонсував: прихильники коаліції впродовж великих релігійних свят припинять масові акції.

      І що бачимо? Святе й грішне змішане в дивовижний коктейль. На величезних плазмових екранах, що висять біля сцени, показують документальний фільм про життєвий шлях митрополита УПЦ МП Володимира (того, що Сабодан). Просто під телевізором сидить кілька десятків чоловіків, хлопців і дівчат із синіми прапорами Партії регіонів, п'ють пиво, гигочуть і «блякають». Вони приїхали до столиці на оплачувану екскурсію, ну й заодно на мітинг, а не на якісь там церковні проповіді.

      Межи людей ходить дебелий «парніша» з таким самим блакитним прапором — він ледве тримається на ногах чи то від політичних емоцій, чи то від хмільних градусів. «Дєвушкі, ну почєму же ви убєгаєтє?! — хлопака намагається наздогнати держалном свого знамена сторонніх киянок. — Расслабтєсь, ми же ат-ди-ха-єм!»

      По всій площі розкидані порожні пляшки, папери, інше сміття. Дві жінки в помаранчевих жилетках (не «нашоукраїнки» — просто київські комунальні двірнички) замітають гори мітингових відходів і лаються собі під носа, бо вітер розносить сміття на всі боки.

      Так званий мітинг додивляється фільм про митрополита й починає виглядати «Папу» — Прем'єр-міністра Януковича. Віктор Федерович, згідно з планом, має виступити зі сцени. Але, виявиться трохи згодом, його чекали дарма. Глава Партії регіонів цього дня полетів у Донецьк на матч «Шахтаря». Ну можна ж і йому колись розслабитися?!

Неділя. Великдень. Паски поміж наметів

      Як і всі порядні християни, журналістське подружжя з відділу політики «УМ» відстояло Великодню Всенощну — у церкві Благовіщення Божої Матері УПЦ КП, що в Києво-Могилянській академії. Оскільки служба була дуже довгою, а сповідальників — просто неміряно, посеред ночі виходимо прогулятися до вже згаданого вище храму Різдва на Поштову площу. Тут, біля Річкового вокзалу, швартуються ще й автобуси, які привозять мітингарів із регіонів. Іде служба. У храмі — знайомі по «синьому» Майдану типажі. Цієї години вони «сині» вже не через колір прапорів, а через кількість випитого. Одяг на парубійках — «бомж стайл», до того благенький, а вночі якраз похолодало. За день вони побували в багатьох бувальцях і тепер не можуть стояти на рівних ногах. Хлопці тримаються або за колону, або за таких самих «бойових подруг». Один просто не витримує і... сідає на «п'яту точку» просто посеред церкви. Ладан сплітається в дивовижний аромат із перегаром. Хлопці виходять у «передбанник», і перед тим, як сісти навпочіпки й закимарити, зізнаються, що приїхали в суботу на мітинг із Черкаської області.

      Утім неправильно стверджувати, що у вуличних акціях на підтримку коаліції беруть участь лише алкаші, декласовані елементи та пофігістичні підлітки. Таких «одноденників» дуже багато на майдані, куди з усіх усюд звозять бажаючих підзаробити, незважаючи на їхню політичну підкованість. Водночас на акціях «януко-морозо-симоненківців» є й багато абсолютно прозорих і свідомих активістів, які хоч і отримують добові, але чітко відповідають на запитання в політичних дискусіях, перебувають у курсі всіх останніх подій, залишаються в Києві на тривалий час чи й самі є киянами, зрештою, намагаються дотримуватися «сухого закону». Зосереджені вони передусім у наметових містечках навколо Верховної Ради. Сюди й попрямував кореспондент «УМ» рано-вранці в неділю — навмисно для того, щоб побачити, як учасники вуличних акцій святкують Великдень.

      Такий інтерес був викликаний насамеперед тим, що у мешканців наметового містечка під ВР є власна... церква. Це — великий намет із вицвілого зеленуватого брезенту, таке собі похідне шатро, напнуте в Маріїнському парку якраз навпроти головних дверей парламенту. «Украинская православная церковь. Храм Александра Невскаго» — сповіщає паперова табличка біля входу. Інший вказівник додає: «Власність народного депутата України ГОЛУБ Олександра Володимировича». Тобто нардеп-комуніст оформив «церкву» як свою приватну власність, щоб ані міліція, ані інші нехороші сили в разі чого не змогли її знести.

      Тут усе, як має бути: дзвони, підвішені до похиленої драбини при вході, хрести, ікони, свічки, вівтарна частина, ослони; з даху стирчить димар пічки-буржуйки. Всередині сидить двійко бабусь. Із дверей виходить юнак із бейджем ФНЄ. На питання, чи була вже служба і чи святили паски, відповідає: так, була, священик правив, і дівчата так гарно співали. Чи справжній тут батюшка? «Ага, настоящий. Він із правильних, і енергетіка в нього мощная!» — нахваляє священика один із його тимчасової пастви.

      Підходить інший молодий чоловік — із шарфом Партії регіонів, кошиком із поживою для освячення та двома дівчатами. Батюшки немає, а вони хотіли посвятити...

      Знайомимося — це Володимир Попов, комендант наметового містечка, який, до речі, керував тут і минулого року, коли «регiонали» окуповували Маріїнський парк після парламентських виборів. «Тут служить отець Олег», — уточнює Попов. Виявляється, церемонія відбулася о шостій годині ранку: настоятель «храму Олександра Невського» обходив хресним ходом усі намети, читав молитву, освячував, у кого що було.

      Володимир, у якого після безсонних ночей вже «опухла голова», пропонує дівчатам піти випити червоного вина. Перед цим він розповідає кореспондентові «УМ», що в таборі мешкає близько 1800 осіб, це його постійні мешканці. «Одноденних» візитерів на неділю й понеділок вирішили не привозити. Ексцесів ще не було жодного, тож численні міліцейські патрулі гуляють по парку без роботи.

      Зараз у наметовому містечку справді порядок. Люди прокидаються, вилазять зі своїх тентів, витрушують спальники. Більшість наметів, до речі, дійсно населена. Майже до кожного стовпа прикручено поліетиленовий пакет для сміття, на багатьох деревах — червоні умивальники. Рознощики їжі тягнуть об'ємні пакети з кашею й сосисками, кефіром «Святошин», хлібом, газводою. «Наметувальники» розсідаються на траві, на лавках — починають трапезу. Беруть окріп для чаю й кави в похідній кухні, яка вже парує. Ознак Паски поки що немає жодних. Двоє «вартових» — усе-таки, певно, з перепою, — посварилися з якогось приводу і смачно криють один одного матами.

      «Миколо, виходь уже, скоро на построєніє!» — гукає чолов'яга в бік намету, що стоїть під вивіскою «Рівненська область».

      На відміну від поліщуків харків'яни вже давно прокинулися. Їх значно більше, та й сектор у них — «іменний»: «Палаточный городок им. Е. П. Кушнарева». Ці товариші пораються за низкою плакатів із гаслами на кшталт «Ржавых — в утиль-сырье!», «Народ устал от выборов — дайте работать!», «Майданутым нет покоя» тощо. Думаю: «майдануті» — це вони зараз про кого?

      Об одинадцятій годині мешканцям наметів наказано шикуватися і рушати в бік майдану. Там заплановано привітання від «справжнього» священика УПЦ МП і освячення подарункових пасок. Забігаючи наперед, скажемо, що все відбулося за планом: церемонію провів отець Іоасаф з Іонівського монастиря, який прочитав Великодню молитву й окропив святою водою розкладені на сцені майдану паски та крашанки. Прес-служба Партії регіонів повідомила, що народні депутати передали учасникам масових заходів, тобто мешканцям наметів, три тисячі пасок. Мітингів цього дня не було, хіба що пікетування Центрвиборчкому — там теж стоять намети «регіоналів».

      ...На виході з Маріїнського парку мене спиняє хлопчина у мілітарній формі і з вибіленим волоссям: «Христос воскрес!» — дає пакунок із пасочкою, крашанкою і пляшкою води «Софія Київська». Це — активісти київської організації Спілки молодих соціалістів, і крашанка в них рожева. «Вільна каса!» — шукає «фарбований» наступного бажаючого.

      «Чи довго думаєте тут сидіти?» — запитую хлопаку з виглядом «старшого», який стоїть біля цього ж намету. Ярослав Петровський, голова київського осередку СМС, говорить російською: «До рішення Конституційного Суду. Зараз уже видно, що ситуація переламується на нашу користь, і вибори 27 травня не відбудуться — графіки зриваються, заявки на формування окружних виборчих комісій подали тільки Тимошенко, Литвин і Супрун. Заявка «Нашої України» нелегітимна, бо там немає підпису Кінаха, теж члена блоку. Загалом, на думку, цього активіста Соцпартії, вибори до ВР таки можуть відбутися, але якщо їх перенесуть на осінь. Час грає не на «помаранчевих» — ми зміцнюємо свій рейтинг».

      «Чому Мороз у 2004 році був з одного боку барикад, а тепер з іншого?» — запитую. «Та ви розумієте, для нього метою була політреформа, щоб в Україні більше не було керівника з повноваженнями Кучми — ані Кучми-Ющенка, ані Кучми-Януковича», — каже Ярослав. Саме так говорять і старші партійці. «А паску ви їжте — це ж незалежно від політичних уподобань. Сьогодні день особливий».

      Я йду додому спати. Вони залишаються розговлятися на посту.

      P.S. У понеділок у Києві йшов дощ, і мітинг на майдані зібрав заледве тисячу прихильників коалiції. А вчора під'їхали «свіжі» рекрути з областей, і центральна площа столиці знову прийняла близько 10—15 тисяч демонстрантів під синіми й червоними прапорами.