За Київ, до перемоги!

05.11.2013
За Київ, до перемоги!

У роки вiйни багато бiйцiв загинули пiд час переправи. У цьому «бою» вцiлiли всi. (Юрія САПОЖНІКОВА)

Осінній недільний ранок для мешканців житлового масиву Троєщина минулого тижня був особливим. Адже на вулицях району можна було побачити німців, що спокійно розгулювати з автоматами в руках та мило посміхалися перехожим. Здавалося, ніби зараз не 2013 рік, а період Великої Вітчизняної і столиця знову окупована гітлерівцями. Такого ефекту й очікували від киян організатори 10–го ювілейного міжнародного військово–історичного фестивалю «Даєш Київ!». У його рамках 3 листопада в урочищі Ситняки відбулася реконструкція епізоду бою з форсування водної перешкоди і захоплення плацдарму під час боїв за Київ 70 років тому.

«Ура! Перемога!»

...Від самого ранку біля імпровізованого поля бою почали збиратися глядачі. І хоча дійство мало розпочатися лише о 13–й годині, проте й до цього часу сумно нікому не було. Відвідувачів частувала польова кухня часів війни — безкоштовно роздавали гречану кашу та шматок хліба. А можна було посмакувати й більш сучасним меню: довкола було безліч палаток iз бутербродами, пиріжками й іншими смаколиками. Тут же була можливість навіть придбати радянську та німецьку форми, фляжки, саперні лопати, символіку військ. Діти уважно розглядали зброю, приміряли каски і час від часу викрикували: «Мамо, дивись, он німець!» А ще — залюбки фотографувалися з «солдатами» у військовій формі. Воєнну атмосферу створювали також імпровізовані шлагбауми та пропускні пункти, на яких стояли прискіпливі вартові. Особливої атмосфери дійству надавали і військові пісні у виконанні академічного ансамблю МВС України. З вуст співаків лунали всім знайомі «Смуглянка», «Катюша», «Путь–дорожка фронтовая».

Аж ось розпочався і сам бій. Радянські війська 1–го українського фронту на чолі з командувачами Рокоссовським, Ватутіним, Конєвим, Малиновським та Толбухіним почали наступальну операцію на війська вермахту. Спочатку свою міць продемонстрували червоноармійські літаки «Дивізії Сталіна», які почали боротьбу з винищувачами «Люфтваффе»: просто над головами глядачів вони виробляли такі віражі, що мимоволі ставало навіть лячно. Далі на поле висадилася десантура, а потім вже й морська флотилія, кавалерія, піхота. Гучні вибухи, постріли, залпи зенітних комплексів, гуркіт літаків та воєнної техніки — усе це створювало відчуття, ніби ти дійсно потрапив у 1943 рік (канонаду чули навіть у місті Бровари, що під Києвом). Усе, що відбувалося на полі битви, коментував ведучий. За одну годину глядачі змогли пережити ключову битву в операції за звільнення Києва, яка тривала протягом 3–13 листопада та оцінити масштабність та всі труднощі бою. Кияни щиро вболівали за червоноармійців і наприкінці бою, коли «фашисти» все ж таки відступили, з натовпу залунало довгоочікуване: «Ура! Перемога!». Поле «бою» на той час було густо всіяне тілами «загиблих і поранених» бійців. За офіційними даними, реальні втрати під час битви за Київ з боку радянських військ сягнули 300–500 тисяч загиблих і 900 тисяч поранених бійців, а з боку ворога — 500 тисяч загиблих і поранених. Хоча історики припускають, що в боях за столицю України полягло значно більше людей...

«Це справжні фанати, які живуть пам’яттю
про ті часи»

Уже після «бою» всі бажаючі могли посидіти в окопах, зблизька роздивитися бронетехніку та сфотографуватися з солдатами ворогуючих таборів. Киянин Карен був вражений реалістичністю дійства та зізнався, що витратив свій вихідний недаремно: «Мої прадіди воювали. Тому події 1941—1945 років для моєї родини є надзвичайно важливими. Я ціную подвиг наших солдатів і сьогодні ще раз переконався в їхній мужності, відвазі та жертовності, адже та перемога далася нелегкою ціною. Особливо захоплююся мудрістю і тактикою генерала Миколи Ватутіна та чеха Людвіка Свободи, які згодом отримали звання Героїв Радянського Союзу. Завдяки їхній розсудливості наша армія перемогла». А от чотирирічний Микита хоча й мало що знає про події тих часів, але одне засвоїв гарно: «Німці були ворогами. Вони вбивали наших. Це було несправедливо. А танки у них такі великі і такі гучні, що в мене аж вуха заклало».

Загалом у показовій битві взяли участь понад тисячу учасників військо–історичних клубів з України, Росії, Білорусі, Естонії, Литви, Латвії, Чехії, Ізраїлю, Німеччини, Франції, США та Польщі. Як зауважили організатори заходу — молодіжна громадська організація «Київський клуб «Червона зірка» та Національний військо–історичний музей України, — всі учасники битви є щирими патріотами України і нікого силоміць сюди не примушували йти: «Це не актори, не солдати–контрактники. Це справжні фанати, які живуть пам’яттю про ті часи», — зазначає член клубу «Червона зірка» Надія Швець.

Підтверджує її слова і наймолодший із учасників дійства, 14–річний Дмитро з Харкова: «Я представляю військово–історичний клуб «Рубіж», вже другий рік поспіль беру участь у таких заходах. Два роки тому я почав захоплюватися історією нашої країни, вступив до цього клубу — і тепер я тут».

І організатори, й учасники, і глядачі залишилися задоволені масштабним дійством. Проте всі зійшлися на одній думці: реконструкція бою була захопливою, але не дай Боже пережити це в реальному житті.

  • «Поверніть нам Україну!»

    ...Поїздка у Крим до друзів лише на перший погляд здавалася мені приємною пригодою, а в реальності подорож перетворилася на постійне нервування, втрачений час та зустріч із людьми, повними розчарування. >>

  • Зцілення за гамбурзьким рахунком

    Збройні сили Німеччини — Бундесвер — мають загалом п’ять госпіталів у різних містах країни. Ми заходимо в той із них, що в Гамбурзі, на Лессерштрасе, 180. Надворі зимно; стоїть густий, як молоко, туман — такого в найбільшому портовому місті ФРН не бачили вже давно. >>

  • Хто рано встає, тому вишиванки — на вибір

    То колись пана було видно по халявах. Нині треба брати вище. На піку популярності — вишиванки. За ними легко ідентифікувати українців, скажімо, в натовпі на Манхеттені, Єлісейських полях чи на ЧС-2014 у Ріо-де-Жанейро. Що вже казати про Україну. >>

  • На півночі, де ялинки ростуть

    Йдеться не про крайню північ, де казкова Герда шукала свого Кая, а про північ Сумщини. Край, утім, не менш красивий, ніж казковий.

    Пам’ятаю, коли ще студенткою–практиканткою вперше приїхала до північних районів області, була вражена дерев’яними будинками, воротами з дерев’яними дашками... >>

  • Хильнемо історії?

    Ще задовго до появи в Тернополі цього незвичайного музейного закладу тут було створено «Самогонну ресторацію» — родинну корпорацію закладів громадського харчування, емблемою якої є долоня із зображеним на ній серцем. Такий символ господарі пояснюють прагненням вкладати у справу своїх рук максимум любові. >>

  • «Меланжеві» проводи

    Чотирнадцять залізничних цистерн з останньою партією арсенальної отрути, що зберігалася на території військової частини неподалік райцентру Шевченкове, днями були відправлені для утилізації до Нижегородської області сусідньої Росії. >>