«Серж із Києва. Українець до кінця»

      Книгу мемуарів Сержа Лифаря «Спогади Ікара» (переклад Ганни Малець) презентувало видавництво «Пульсари». «Прелюдія» до урочистого представлення книги як для українського книговидавництва була досить типовою: між бажанням та можливостями пролягла величезна прірва. Але бажання було не лише великим, а й шляхетним — «Спогади Ікара» , мали вийти у серії «Українці у світовій цивілізації», яку «Пульсари» започаткували у 2001 році. А питання можливостей вирішили з допомогою Програми сприяння видавничій справі «Сковорода» Посольства Франції в Україні та Міністерства закордонних справ Франції.

      І хоча книга лише була презентована і ось-ось має надійти у продаж, перші читачі поділилися враженнями від неї вже на презентації. Серед таких — і народний депутат Лесь Танюк. «Написано з колосальним метафоричним баченням світу, — прокоментував він стиль та образи Сержа Лифаря.— Думаю, не кожен новеліст так зможе написати, як написав Серж Лифар. І взагалі я гадаю, що ми маємо його вивчати у школі, як вивчаємо Шевченка та Лесю Українку. Це була людина глибинного розуму, з комплексом зневіри та величезним талантом долати цей комплекс».

      Продовжуючи думку пана Танюка, можна зауважити, що сам цей символ — відчуття комплексу та вміння його подолати — закладено в назву книги. Хоча тут можна знайти й іншу паралель: як відомо, «Ікар» — один iз найкращих балетів Сержа Лифаря. Автор передмови до «Сповіді Ікара», ректор Київської муніципальної академії танцю Юрій Станішевський, розповів, що свою «українськість» Лифар завжди ставив вище за французьке громадянство: «Серж Лифар був символом французької культури, але завжди залишався українцем.

      Кілька разів відмовляв Шарлю де Голлю, який пропонував Лифарю прийняти французьке громадянство. Понад три десятиліття наш земляк, який залишив Україну у вісімнадцять років, очолював паризьку «Гранд-Опера», врятував її, коли фашисти хотіли пiдірвати театр, поставив там понад 200 балетів... Але при цьому на прем'єри одягав вишиванку...»

      Письменникові та перекладачу Юрію Кочубею пощастило бачити, як танцює Серж Лифар: «Щоправда, це був просто танець, танго чи вальс, який Лифар виконував з якоюсь жінкою, але навіть він був дивовижним».

      У книзі «Сповідь Ікара» використані фотографії скульптур Анатолія Валієва. Погортавши книгу, можна продовжити відомий вислів: якщо в архітектурі застигає музика, то  у скульптурі — пластика. І не тільки руху, а й душі, думок, переживань людини, яка у своїй останній записці до дружини підписалася так: «Серж із Києва. Українець до кінця». 

ДО РЕЧІ

      Цьогорічний, уже Восьмий, міжнародний фестиваль балету «Серж Лифар де ля данс» присвячений 80-річному ювілею Юрія Григоровича. У порівнянні з попередніми, він дещо відійшов від свого звичного алгоритму. Замість двох тривав цілих п'ять днів: до програми фесту були включені вистави «Сильфіда» Левенсхольда (за участю першого танцівника лондонського театру «Ковент-Гарден» Івана Путрова) та «Жизель» Адана (головну партію виконав прем'єр Санкт-Петербурзького Маріїнського театру Ігор Колб).

      Ще одна особливість «Серж Лифар де ля данс-2007» — в афіші фестивалю незвично мало зарубіжних виконавців. Як пояснили організатори фестивалю, це не тому, що бракує коштів абощо. Просто зараз балетна школа в Україні є настільки потужною, що за своїм рівнем і потенціалом дасть фору найіменитішим балетним колективам: на останніх двох міжнародних балетних форумах — у Сочі й Москві — місця від першого до сьомого-восьмого зайняли артисти з України. Тож цього року право забезпечувати зірковість на фестивалі вирішили віддати своїм — Олені Філіп’євій, Ганні Дорош та іншим українським знаменитостям.

      Учора фестиваль завершився гала-концертом, у якому були використані фрагменти балетів і номери у постановці Сержа Лифаря. Це, насамперед, уривок iз «Сюїти в білому» на музику Едуарда Лало, а також епізод iз балету «Нічна серенада» Пуленка, прем'єрою якого минулого року відкривали конкурс імені Сержа Лифаря.