Жінка — не завжди королева Франції. Тракторист — не завжди вибір народу

29.03.2007
Жінка — не завжди королева Франції. Тракторист — не завжди вибір народу

Сеголен Руаяль: слово — не горобець... (Фото РЕЙТЕР.)

      Серед 12 претендентів на посаду президента Франції лише чотири мають потенційні шанси на вихід у другий тур. Решта — лише барвисті статисти в цій грі. Ще раз погляньмо на дані опитувань соціологічної служби IPSOS: Ніколя Саркозі — 31,5 відсотка, Сеголен Руаяль — 24,5, Франсуа Байру — 19, Жан-Марі Ле Пен — 13,5. Це при тому, що 16 відсотків виборців досі не визначилися, за кого голосувати. Тож сюрпризи можливі. Найбільш реальні шанси подолати перше коло виборчих змагань, які відбудуться 22 квітня, й потрапити у другий тур мають, окрім  Ніколя Саркозі, Сеголен Руаяль та Франсуа Байру.

 

Сеголен Руаяль: повноліття почалося із судового позову до батька

      Марі-Сеголен Руаяль, висуванка Соціалістичної партії, нині є депутатом Національних зборів та главою адміністративного регіону Пуату-Шаранте, що в центрально-західній Франції. Мешканці цього регіону мають окреме наріччя, а їхні предки вславилися тим, що в ХVI—XVII ст. масово емігрували до Америки й організували там французькі колонії в районі теперішнього міста Новий-Орлеан та штату Луїзіана. Вони й досі зберігають свою відому на всю Америку та світ культуру кужун.

      Сеголен Руаяль народилася 22 вересня 1953 року в столиці африканського Сенегалу — Дакарі, в родині офіцера-артилериста французької армії Жака Руаяля та його дружини Елен Деає. Руаяль був вправним артилеристом, оскільки спромігся «настріляти» у шлюбі за 9 років вісьмох дітей. Таточко відносив окремі «постріли» до промахів, оскільки любив жартувати: «Я маю п'ятьох дітей та трьох доньок». Руаяль-старший був щиро переконаний, що дівчатка є дітьми нижчого сорту, і вони повинні слухняно підкорятися, щоб у майбутньому стати «машинами» для народжування наступних дітей. Не варто пояснювати, як важко було Сеголен після закінчення школи переконати батька, що їй потрібна вища освіта. Відтак дівчина таки вступила до одного з елітних вузів — паризького Інституту політичних студій, зі стін якого вийшла значна частина політичної еліти Франції.

      На схилі літ «старий солдафон» повністю втратив здатність порозумітися з дітьми та усвідомити реалії нового світу. Отож у 1972 році 19-річна  Сеголен подала судовий позов на свого батька за те, що він не давав розлучення її матері та відмовлявся платити аліменти і фінансувати навчання дітей. Вона виграла цю справу після багатьох років судової тяганини та незадовго до смерті батька (Жак Руаяль помер 1981 року від раку легенів). Упродовж років «з'ясування сімейних стосункiв» шестеро з восьми дітей за наполяганням Сеголен відмовилися від будь-яких контактів з батьком.

      Сеголен Руаяль здобула диплом елітної Школи національної адміністрації, випускниками якої є більшість теперішньої французької політичної еліти. До речі, одногрупником Руаяль був нинішній прем'єр-міністр Франції Домінік де Вільпен. Iз кінця 70-х років супутником життя Сеголен є теперішній перший секретар Соціалістичної партії Франсуа Олланд, з яким вона познайомилася також під час навчання — у Школі національної адміністрації. Пара, яка досі живе в громадянському шлюбі, має чотирьох дітей: сина Тома (1984 р.), доньку Клеманс (1985), сина Жюльєна (1987) та доньку Флору (1993).

Фальшстарт у президенти

      Післядипломниця Сеголен спершу працювала суддею адміністративного суду. А в 1982 році її помітив Жак Атталі, радник тодішнього президента Франсуа Міттерана, і запросив на роботу до президентської адміністрації. Потому Сеголен була депутатом Національних Зборів (парламенту Франції) у 1988—1992, 1993—1997 роках, та з 2002 і до останнього часу. Крім того, один рік (1992—1993) вона була міністром екології в уряді П'єра Береговуа.

      Про свої президентські амбіції Сеголен Руаяль уперше заявила ще 1995 року, але не відважилася на практичні кроки, адже не мала відповідної ваги в партії. Після перемоги лівих на виборах 1997 року претендувала на крісло спікера парламенту, але програла більш відомому соціалістові Лорану Фаб'юсу. Натомiсть, як компенсацію, отримала посаду заступника міністра освіти, а потім — заступника міністра у справах сім'ї та молоді в уряді Ліонеля Жоспена.

      Про намір брати участь у президентських перегонах—2007 вона заявила в інтерв'ю тижневику «Парі-Матч» ще 22 вересня 2005 року. Президентську кампанію під гаслом «Бажання майбутнього», яка містила десять політичних маніфестів, Сеголен Руаяль започаткувала на власному інтернет-сайті 7 квітня минулого року, тобто більш ніж за рік до виборів. Останній із них з'явився за два місяці до партійних виборів. Чимало спостерігачів у Франції розцінили це як технологічний тиск: Сеголен начебто поставила делегатів партійного з'їзду перед фактом, що вона є єдиним із претендентів, який уже має свою політичну програму на президентські вибори. Під час же з'їзду для здобуття номінації пані Сеголен використала весь арсенал можливих засобів: від жіночої звабливості до чоловічої наполегливості. В останньому навіть перевершила своїх головних суперників, які в різний час патронували кар'єрне просування Руаяль, — колишніх прем'єр-міністрів Ліонеля Жоспена та Лорана Фаб'юса і навіть... власного чоловіка Франсуа Олланда.

Що обіцяє жінка

      Окрім згаданих маніфестів Руаяль 11 лютого оприлюднила ще й свою політичну платформу до президентських виборів, «громаддя планів» якої вразило навіть найближчого радника Сеголен — Еріка Бессона. Він підрахував, що для виконання всього обіцяного знадобиться... 35 млрд. євро! Потому Бессон видав книгу «Чого хоче мадам Руаяль?», де назвав свою (на той час уже колишню) патронессу «популісткою і брехухою».

      Французькі політологи сходяться на думці, що пані Руаяль значно сильніша у риториці, ніж у політиці. Щоб сподобатися народу, вона останнім часом відмовляється від розкішного одягу «от кутюр» та з'являється на мітингах у надзвичайно скромному, ба навіть, як відзначила паризька преса, позбавленому смаку вбранні — певне, такі уявлення кандидатки про смаки людей з народу. Вона також активно пропагує на зустрічах із домогосподарками боротьбу з насиллям, яке ллється на дітей з екранів телевізорів. Таких популістських «штучок» у виборчому арсеналі пані Руаяль — безліч.

      Вона намагається перемогти Ніколя Саркозі на його власному полі, тому пропонує запровадити для неблагополучної молоді з передмість табори для перевиховання «військового зразка». Захист навколишнього середовища здійснювати шляхом насаджування дерев, а розбудову загальної освіти — організацією зон пріоритетного навчання, програм домашніх вчителів та залучення батьків до навчального процесу. Руаяль обіцяє французьким жінкам створити 40 тисяч нових місць для малечі в дитсадках, допомагати дітям iз особливими потребами та розробити комплекс заходів із ліквідації дитячої проституції.

      Закордонна політика є одним із головних пріоритетів президента Франції, тому Сеголен Руаяль відчайдушно намагається справити враження, що знається і в царині, в якій їй ніколи не доводилося працювати. Коли її запитали про ставлення до прийняття Туреччини в Євросоюз, кандидатка відповіла: «Тут моя думка збігається з думкою французів». Починаючи з минулого грудня Сеголен Руаяль почала активно виїздити за кордон, щоб і себе показати, і про світ довідатися. При цьому кілька разів «вляпалася», зокрема заявила в Китаї, де найбільша в світі кількість смертних вироків, що китайська судова система «працює швидше за французьку». А ще «похвалилася» китайцям, що бачила написи французькою мовою на Великій Китайській стіні. А під час візиту до Канади Руаяль сміливо підтримала надання незалежності франкомовній провінції Квебек, чим викликала відчай в уряду Канади. Втім, коли місцеві журналісти запитали, чи вона так само гаряче підтримує незалежність Корсики від Франції, візитерка стушувалася і відповіла: «Ні, французький народ буде проти цього». «Якщо вона таки переможе, то Франції і світу буде над чим посміятися», — в'їдливо коментує газета ...

Практичний романтик Франсуа Байру

      На відміну від своїх головних суперників, третій за рейтингами учасник президентських перегонів Франсуа Байру є уособленням справжнього француза. Досить сказати, що він мешкає переважно в маленькому селі на схилах Піренеїв, де народився, займається фермерством, є кращим в околиці трактористом та вершником, а у вільні вечірні години сам готує вечерю і грається з трьома улюбленцями-котами. Більшість із шести дітей подружжя Баббети та Франсуа Байру вже дорослі й мешкають окремо. Він називає себе «сином землі», а своє завдання вбачає в порятунку Франції від «важкої хвороби». І лікувати країну збирається «електрошоковою терапією», але не такого зразка, що проводила Маргарет Тетчер. Нещодавно Байру  заявив в одному з інтерв'ю британській газеті «Гардіан»: «Французький народ потребує єдності, а якщо не буде мати її, то країна вибухне».

      55-річного Франсуа Байру не варто вважати навіженим, який уявив себе рятівником нації. Це поміркований центристський політик, ліберал, погляди якого дуже цінують кращі представники французької інтелігенції та небайдужа, політично активна частина народу. В основі світогляду Байру лежать традиційні християнські цінності.

      Своє бачення світу він виклав у кількох книгах. Остання — під назвою «Проект надії» — побачила світ цього місяця. Це, частково, і його президентський маніфест. Байру вважає, що у Франції потрібно побудувати нову республіку, яка дійсно відповідала б гаслові: «Свобода, рівність, братерство». Владу потрібно передати від президента, який зараз, на думку Байру, перетворився на монарха, парламентові; зруйнувати «кастову» політичну еліту і замінити її дійсною владою народу. Звичайно, це завдання — для Геракла, а не для скромного політика, найвищим щаблем кар'єри якого до цього часу була посада міністра освіти Франції й місце депутата Європарламенту.

      Місцеві мешканці називають будинок Байру «Білим домом», оскільки його власник ще в дитинстві вирішив бути захисником інтересів простих людей. Він активно вивчав історію Франції, є автором біографічної книги про короля Генріха IV, а також кількох інших наукових робіт.

      «Байруманія» стала феноменом цих президентських виборів. За рейтингами Байру лиш незначно відстає від Сеголен Руаяль і має шанси потрапити в другий тур виборів. Частина нації таки встигла помітити «сина простого народу», але політологи запитують: «Як цей син буде правити країною, якщо в парламенті його політична сила «Союз за французьку демократію» представлена лише 30 із 577 депутатів?» Політичні аналітики говорять, що Франсуа Байру зібрав навколо себе протестний електорат. Тому вважають, що йому не вдасться здійснити в країні обіцяну «спокійну і щасливу революцію». Але мріяти інколи варто.

  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>