«Лекція» від Скопенка

      «Жовтороті, не вчіть ректора!» — під таким «девізом» відбулася позавчора зустріч ректора КНУ Віктора Скопенка зі студентами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Зал інституту на 900 місць був ущерть заповнений студентами. Справді, небуденна подія — 420 студентів написали колективного листа ректорові Скопенку, де просили роз'яснити, що відбулося на засіданні колективів трьох університетських інститутів 5 березня, де порушувалося питання долі Інституту міжнародних відносин. Зустріч почалася з тривалої промови Віктора Скопенка. Потім він дозволив студентам поставити йому запитання. Очевидно зовсім несподівано для себе помітив, як з усіх кінців залу до двох мікрофонів пробираються постаті. Запитань було зо двадцять. Яким чином він знову став ректором? Чому досі не оприлюднений новий статут університету, а зміни, згідно з ним, уже відбулися? Чому ректор вважає, що київські міжнародники «вчать забагато іноземної мови», коли московські мають на іноземну навіть вдвічі більше годин? Навіщо об'єднувати кафедри, які мають подібні слова в назвах, але одна має спрямування технічне, а інша — суто гуманітарне? Якщо ректор вважає, що ІМВ такий уже поганий, навіщо віддав до нього свого сина і тепер — онуку?

      Літній хімік постійно недочував. Гучно перепитував і обурювався, що його «хочуть образити». Хоча студенти поводилися дуже чемно. Щоправда, дивні відповіді академіка змушували молодь раз по раз вибухати сміхом, а то й оплесками. Складалося враження, що Віктор Васильович потрапив до залу міжнародників «не з того століття». Цей острівець розкутості в його заляканому «царстві» жахав Віктора Васильовича відсутністю страху. І ректор зривався на крик, погрожував, лякав. «Юридичну особу я у вас заберу!» — пообіцяв він. Студенти пояснили, що це є першим кроком до ліквідації iнституту: «На час роботи комісії для скасування прав юридичної особи директор нашого Інституту втрачає свої повноваження, і вони передаються ліквідаційній комісії». Ректор на зустрічі постійно наголошував, що студенти не мають втручатися у справи трудового колективу, у обговорення навчальних планів. Насправді ж, за статутом, студенти — повноправні члени трудового колективу. Скажімо, у трьохтисячному трудовому колективі ІМВ дві з половиною тисячі — студенти. Отож важливі рішення мають прийматися з урахуванням їхньої думки. Поки що 17—20-річні юнаки, що не зазнали «сталінського батога і пряника», розгублені і здивовано спостерігають за незрозумілими подіями довкола «альма-матер». Були вже й спроби розсварити ІМВ з найближчим сусідом — Інститутом журналістики. Мовляв, господарюють у будівлі на Мельникова винятково міжнародники. Хоча своїм же указом ректор свого часу призначив саме директора ІМВ Леоніда Губерського відповідальним за все майно і санітарний стан будівлі. Кому ж тоді господарювати? «Закулісні» плани ректорату, що виражаються в подібних неадекватних діях, змушують студентів посилено думати про майбутнє. Вони мають кілька версій «уваги» адміністрації до інституту: продаж землі, намагання цілковито упокорити «неслухняний» колектив, сплеск амбіцій через невдалу спробу призначити «свого» директора. Студенти розуміють, що ректор хоче їх заспокоїти, аби припинити паніку. Утім мова документів поки що свідчить про загрозу лiквiдацiї IМВ як автономної структури.