За вікопомних часів російської та радянської імперій нас свідомо призвичаювали до того, що ми не є нацією, спроможною відтворити свою древню державність Київської Руси, а відтак — козацьку-лицарську; що ми, українці — просто «малороси»-«хохли». Свідомо нав'язували думку про те, що Україна є «окраиной» Росії.
Спочатку не було ніяких алюзій і політкоректної ідеологічної бази між двома поетами, які познайомилися, випили, почали читати вірші, сподобалися один одному — піймали спільну хвилю. Виявилося, що один — запорозький махновець, екс-телевізійник, нині радійник (працює на Радіо «Свобода») Павло Вольвач читає українською, другий — відомий київський поет Олексій Зарахович — читає російською. Чомусь це їх-обох таких тожсамих — не збентежило, і вони вирішили: а чому б і ні? Чому б не об'єднати київську аудиторію Зараховича і всяку — українську, спілчанську і приятельську — Вольвача, не перемішати передмістя й околиці в димах, полин біля рейок, «посадки, де фінкою б'ють у живіт», «напівпустий розхитаний трамвай» одного і риби, чехоні, вєрши, соми, «камишовий люд і люд проточний», «росчерк дерева в синем окне» іншого.
У понеділок у Спілці письменників Світлана Йовенко, Володимир Базилевський і Анатолій Качан згадували поета, прозаїка, кінорежисера, актора, шістдесятника, учня Довженка Миколу Вінграновського. Вечір його пам'яті можна вважати запізніло ювілейним — 70 років поету виповнилося б 7 листопада 2006-го, але дата ця пройшла тихо-камерно-негучно, і в Спілці колегу не вшановували. Натомість учора зала Будинку літератора була повною — прийшли навіть такі відомі дівчата з іншого «мистецтва», як співачка Катя Чілі та художниця Оксана Чепелик: чи так усіх цікавили спогади колег про «осіннього Миколу», чи вистава «Заповітне» театру «Мушля» керівник Сергій Архипчук) за поезією Миколи Степановича Вінграновського.
Прихильники джазу, року та просто «розумної, красивої музики» безперечно зрадіють та помчать у каси чи бодай збиратимуть гроші, коли почують, що в Україну має плани приїхати один із найвідоміших гітаристів та вокалістів Гаррі Мур. Про ствердну відповідь, яку дали агенти музиканта, а відтак своє невимовне щастя, бо в Київ Мура зазивали ще з 1996 року, заявили представники компанії «Євростар», яка організовуватиме виступ у Палаці «Україна». «Зірка концертує нечасто, він — один із небагатьох артистів, який досі, скажімо, не давав концертів у Москві. Тепер у його гастрольному графіку українська і російська столиці. Гонорар у Києві захмарним не буде, він погоджувався не на гроші, просто настав час», — розповів керівник «Єврошоу» Сергій Галузін. Висновуючи з надісланого рейдера, концерт обіцяють «класичним»: з ритм-секцією, клавішними та Гаррі Муром. «Зараз триває робота над його новим альбомом, тому не виключено, що співак виконає і нові композиції», — вважає Галузін.
До Києва актриса Алла Демидова приїздить досить часто. Її вистави не мають нічого спільного — ні в сенсі художнього наповнення, ні в цінах на квитки (найдорожчий коштував 180 гривень) — з ледь не єдиним гастрольним жанром театральної сучасності, що зветься «антреприза». І при цьому збирають обов'язкові аншлаги, яким можуть позаздрити невтомні постачальники «серіальних зірок», «пригодованих» на сценах українських театрів. Цього разу Алла Демидова зіграла в Києві дві поетичні вистави: 4 березня — «Поети ХХ століття від Блока до Бродського», 6 березня — «Анна Ахматова. Марина Цвєтаєва». «На мої спектаклі приходять люди, які хочуть слухати поезію», — на думку Алли Сергіївни, саме так можна пояснити увагу до поетичних вистав.
У перших числах березня в прокат вийшла стрічка російського режисера Олександра Стриженова «Любовь-морковь» (в українському варіанті «Кохання-зітхання»). Сюжет у комедійної казки не новий — перевтілення чоловіка в жінку і навпаки, але завдяки вдалому дуету Крістіни Орбакайте та Гоші Куценко, які зіграли сімейну пару Марину та Андрія, динамічності та легкості кадру в кращих традиціях голлівудських комедій, фільм дивишся з задоволенням. Настрій автоматично піднімається у часи весняного авітамінозу.
Сім років тому Раїсі Шевчук випав щасливий квиток. Його звати Маріо. Художник Маріо Карілло з мальовничого Сан-Джузеппе. Але якщо три її подруги, які знайшли свої другі половинки на заробітках у цій південній країні, там і залишились, то Раїса та Маріо переїхали сюди, на Волинь.
