У понеділок у Спілці письменників Світлана Йовенко, Володимир Базилевський і Анатолій Качан згадували поета, прозаїка, кінорежисера, актора, шістдесятника, учня Довженка Миколу Вінграновського. Вечір його пам'яті можна вважати запізніло ювілейним — 70 років поету виповнилося б 7 листопада 2006-го, але дата ця пройшла тихо-камерно-негучно, і в Спілці колегу не вшановували. Натомість учора зала Будинку літератора була повною — прийшли навіть такі відомі дівчата з іншого «мистецтва», як співачка Катя Чілі та художниця Оксана Чепелик: чи так усіх цікавили спогади колег про «осіннього Миколу», чи вистава «Заповітне» театру «Мушля» керівник Сергій Архипчук) за поезією Миколи Степановича Вінграновського. Власне вистава стала й для мене причиною походу в тьмяний березневий вечір на Банкову. Але до Вінграновського у понеділок я не добралася — п’ять молодих актрис і Євген Нищук, відомий усім як діджей Майдану, трохи переборщили зі щенячою радістю і театральщиною, граючи вірші Миколи Степановича. Безпосередність, щира радість дитячих віршів Вінграновського переплавлялася на сцені в гіпертрофовану гру-гру, а коли актриса слово «борщ» вимовляла з придихом і млосно закочувала очі, хотілося встати і гримнути «Не вірю». Театр «Мушля» фактично є хобі для режисера і акторів в тому сенсі, що їх ніхто не фінансує, приміщення для репетицій і вистав вони не мають, актори здебiльшого непрофесiйнi. Тільки одна з 5 дiвчат — студентка театрального інституту, про реквізит і декорації теж не йдеться. Хоча п'яти стільців, коралів, хустки і піджака з віршами на рукаві для цієї вистави і для такого театру цілком досить — лаконічна візуальність похвальна і навіть стильна. Не думаю, що обрамлення віршів Вінграновського співом бойківських пісень щось додало до поезії чи розуміння поета. Етнографізм тільки звузив космічного чоловіка, тим паче у його віршах і так усе є.
Як відомо, гріх судити людей, які хоч щось роблять. Мені скажуть: а хто ще брався за цю прекрасну поезію, де ви її чуєте? Ніде. Але я сиділа і думала: чи підуть на цю виставу сучасні люди з вулиці, чи почують за викриками і схлипами думки Поета, чи не закриють для себе його назавжди, не встигнувши відкрити?
У Києві у вівторок, 30 квітня, стартував Фестиваль української писанки. На ньому було зафіксовано світовий рекорд із наймасовішого розпису майстрами з різних регіонів України. >>
МУР — це молодий музичний проєкт, що в своїх треках висвітлює одну з найболючіших трагедій українського народу XX століття — «Розстріляне відродження». >>
Композитори Ілля Разумейко та Роман Григорів, які створюють разом сучасні опери, а за одну з них навіть отримали Шевченківську премію, — 10 травня у Києві представлять свій новий твір Gaia-24. >>
Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» оголосив переможців відзнаки «Золоті письменники України» під час фестивалю «Книжкова країна». >>
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
У квітні у столиці відбулася прем’єра спільного проєкту Херсонського обласного драматичного театру імені Миколи Куліша та Київського академічного театру «Колесо» — вистави про замасковані надії позбутися самотності «Надвечір’я з рок-н-ролом». >>
