Порохова бочка на околиці

      У лісі під Ічнею на Чернігівщині за двометровим бетонним парканом військові ховають 360 тонн легкозаймистого пороху. Він лежить на складі військової частини, у паперових мішках, а навколо, навіть просто неба (!), зберігаються стратегічні запаси боєприпасів Міністерства оборони. Арсенал біля селища Ічня — це 400 гектарів технічної території, начиненої бомбами, ракетами та снарядами.

Нічийний порох

      Найпарадоксальніше, що ці 360 тонн пороху — навіть не майно військових. Спільне українсько-американське підприємство «Єлайнт—Київ» сім років поспіль знешкоджувало тут застарілі боєприпаси. З дозволу Міноборони підприємці зрізали зі снарядів латунну оболонку і здавали її у металобрухт. Доля пороху в контракті не визначалася, тож його просто кидали на складі. Цікаво, що фірма, отримавши, ймовірно, чималі кошти за кольоровий метал, навіть не заплатила Міноборони за зберігання, а тим більше за утилізацію цього пороху. І, як зізнався на засіданні комісії Чернігівської обласної ради командир вiйськової частини А 1479 Олександр Богдан, сьогодні цей порох зберігається без жодної оплати. До того ж документи угод між Міністерством оборони та «Єлайнт—Київ» зникли (за версією Олександра Богдана, вони перебувають у Генпрокуратурі на перевірці). Сама ж фірма збанкрутувала і від неї залишилася хіба що назва. Тим часом термін зберігання пороху закінчився, і він поступово стає хімічно нестійким і від цього ще більш небезпечним.

      «Цей порох дуже небезпечний, — каже Павло Курило, військовий прокурор Чернігівського гарнізону. — Він може вибухнути навіть від перепаду температур або інших зовнішніх факторів. А враховуючи те, що поряд знаходиться велика кількість інших боєприпасів, наслідки можуть бути просто непередбачуваними».

      А ось командир військової частини Олександр Богдан сидіти на «пороховій бочці» не боїться. Він вважає, що просто так порох не вибухне: «Загрози вибуху я не бачу, говорю це відповідально, як командир цієї частини. Цей порох щодня оглядає відповідальна людина. І він не становить небезпеки. Порох буде знищено за два три—місяці, після того як ми отримаємо дозвіл на його спалювання. Впевнений, що особовий склад військової частини спроможний вирішити покладені на нього завдання. Щодо роботи з населенням, то з нашого боку вона проведена. Складено план його евакуації на випадок надзвичайної ситуації».

Хто поручиться за людський фактор?

      Тут мимоволі хочеться постукати по дереву чи поплювати через ліве плече. Адже у випадку вибуху арсеналу під Ічнею бомби та снаряди розлетяться майже на 20 кілометрів. І це лише приблизні підрахунки. До зони ураження потраплять 19 населених пунктів, включаючи райцентр, доведеться евакуювати 20 тисяч людей. Це в десятки разів більше, ніж у Новобогданівці.

      «Якщо проаналізувати надзвичайні ситуації на арсеналах, то скрізь спрацьовував людський фактор, — ділиться думкою начальник управління МНС в області Павло Моцар. — То хтось палив у недозволеному місці, то проводив зварювальні роботи... А тут також працюють люди».

      І як працюють! За останні два роки проти підлеглих полковника Богдана військовою прокуратурою Чернігівського гарнізону було порушено 8 кримінальних справ.

      «Тільки торік у цiй військовій частині порушено 5 кримінальних справ, — розповідає Павло Курило, військовий прокурор Чернігівського гарнізону. — В тому числі за фактами позастатутних відносин, порушення правил безпеки при проведенні господарських робіт та при поводженні зі зброєю. У жовтні 2005 року через порушення правил поводження зі зброєю там стався вибух ракети, внаслідок чого постраждали троє військовослужбовців. Кримінальна справа за цим фактом розслідувана і вже передана до суду».

Заручники із Сезьків

      Місцем для спалювання нічийної вибухової речовини обрали околицю села Сезьки Ічнянського району, розташованого за кілька кілометрів від складів. Звісно, що місцеві жителі такій перспективі не зраділи і почали звертатися в різні інстанції із проханням про допомогу. Лист мешканців села надійшов і до редакції «УМ». Зокрема, у ньому мешканці сіл Сезьки, Гейці та Коломійцеве (усього до Сезьківської сільської ради входить 5 населених пунктів) пишуть: «На території нашої сільської ради передбачалося створити майданчик для спалювання пороху, але громада не надала дозволу для виділення відповідної ділянки. Ми не впевнені, що спалювання пороху негативно не вплине на здоров'я жителів навколишніх сіл. Наданий нам висновок Державної санітарно-епідеміологічної інспекції про безпечність спалювання пороху на цій території, зроблений на основі матеріалів, наданих військовою частиною А 1479. Але ніхто із представників цієї інспекції не був на місці і не ознайомлений із дійсним станом справ. Із проханням про надання дозволу на виділення ділянки керівництво району звернулося до сусідньої Ольшанської сільської ради. Сесія Ольшанської сільради надала дозвіл на виділення ділянки для спалювання пороху, незважаючи на думку власної громади. На зборах села керівництво району пообіцяло жителям села Ольшани провести газ, відремонтувати дорогу та оздоровити дітей. Незважаючи на це, жителі Ольшан, як і жителі села Сезьки, категорично проти. Оскільки вважають, що завдана шкода буде набагато більшою, ніж користь від обіцянок. Ця ділянка межує з ділянкою на нашій землі, де ми заборонили спалювання пороху. Районне керівництво, знаючи, що наша громада категорично проти проведення цих робіт, свідомо вирішило спалювати порох безпосередньо за нашим селом».

      Село Сезьки — одне з найбільш віддалених в Ічнянському районі. Справжня українська глибинка. Щоб доїхати до нього, нам довелося чимало покружляти (ледве не заблукали) сільськими грунтовими дорогами. В сільраді на нас чекали десять місцевих «екологів»-активістів.

      За іронією долі, виділена Ольшанською сільрадою ділянка під спалювання пороху, дійсно, ближча до села Сезьки, ніж до самих Ольшанів. Про це ми дізналися від самих сезьківців, коли приїхали до них розбиратися з проблемою на місці. Майбутнє місце спалювання пороху буде розташоване лише за... кілометр від села. Неподалік від єдиного придатного для купання в селі ставка, улюбленого місця відпочинку селян і особливо дітей.

      «Наші діти все літо проводять на цьому ставку, — говорить Леся Хільчевська, техпрацівниця місцевої школи. — Майданчик, де спалюватимуть порох, розташований на підвищенні, тож під час сильних дощів та паводків вода з нього стікає у ставок. Де гарантія, що туди не потечуть хімічні речовини? А цей же ставок каскадний, з нього вода потрапляє до річки Удай, а звідти беруть воду Прилуки. Управління екобезпеки забороняє спалювати листя восени, а тут дозволять спалити 380 тонн пороху біля села. Як же від цього не буде ніякої шкоди довкіллю?»

      «Лякає те, що нам ніхто не пояснює, які наслідки можуть бути при спалюванні пороху, — додає місцевий бібліотекар Ольга Чернецька. — І якщо при цьому немає ніякої шкоди, чому нам відкрито не можуть надати інформації про це. А в підручнику географії для шостого класу, наприклад, вичитали, що шкода від спалювання пороху є. І військові, які служать на цих складах, нам у розмовах повідомляють, що в цьому поросі вся таблиця Менделєєва. І з матеріалів, які ми знайшли в інтернеті, дізналися, що при спалюванні вибухових речовин на відкритому повітрі в атмосферу потрапляє велика кількість токсичних речовин, солей важких металів, забруднюються повітря та грунт».

      Сезькам і так дісталося за останні роки. Розвалене місцеве господарство, відсутність будь-якої соціальної та промислової інфраструктури. А тут нова напасть. Село, що стоїть на краю соціальної прірви, підштовхують ще й до прірви екологічної. Остання надія на те, що хтось зглянеться у Києві і розв’яже порохову проблему. Щоб вгамувати людей, Міноборони звернулось за дозволом до Інституту гігієни Академії наук. Але яким буде вердикт науковців?

      Ми стояли на околиці Сезьківа біля місця майбутніх майданчиків для спалення пороху. На полі вітер шурхотів чорними стеблами жита, яке не косили вже кілька років, і гнав сірі хмари в бік села. Було сумно від розуміння безсилля простих людей, які проти своєї волі стали заручниками порохової бочки.