Згадай, Україно!

      «Ті, хто сьогодні заперечує Голодомор, глибоко і переконано ненавидять Україну, — заявив Віктор Ющенко у меморіальній промові на Михайлівській площі. — Ненавидять нас, наш дух, наше майбутнє. Вони заперечують не історію. Вони заперечують Українську державність». Глава держави вважає, що жертви Голодомору мають бути вшановані як мученики однієї з найбільших катастроф в історії людства. «Я не прошу, я вимагаю від українського парламенту визнати Голодомор актом геноциду нашої нації, — підсумував Президент. — Це обов'язок Верховної Ради. Неминуча вимога історії. Така сама, як Акт проголошення Української незалежності».

      Цього року меморіальні заходи виглядали як найбільш злагоджені й представницькі за всі попередні роки. У київському Софійському соборі за душі померлих відслужили заупокійний молебень предстоятелі різних церков. Потім на Дніпрових схилах вiдбулося закладення символічного каменя на місці майбутнього Меморіального комплексу Голодомору 1932—33 років і доповнено новими кущами посаджений рік тому Калиновий гай. Від Софійської до Михайлівської площі скорботною ходою, разом з представниками всіх областей України, пройшли посли й представники дипломатичних корпусів багатьох країн світу.

      На Михайлівському майдані зібралися десятки тисяч людей — старенькі бабусі у хустках і капелюшках, хлопці з кульчиками у вухах, кремезні дядьки у чорних пальтах, дисиденти й підприємці. Свічки роздавали всім охочим — у червоних та білих підставках, але багато людей приходили зі своїми, церковними. На бруківці люди поставили 25 тисяч свічок — адже у 1933 році щодоби умирало 25 тисяч українців. Свічки горіли цілу ніч. «Не бійтесь. Вже нічого не бійтесь. За вами, убієнними в голодоморах, сьогодні постав увесь ваш народ і ваша держава», — промовив Президент України, звертаючись до закатованих голодом душ. Відчувалося: лунко вертається правда. Подібні враження були в час візиту Папи Івана Павла ІІ і Майдану.

      Скорботну річницю відзначали українці в Чикаго й Парижі, Берліні, Сіднеї, Тюмені. І у всіх областях України. В Одесі встановили хрест на місці майбутнього меморіалу. Перший пам'ятник жертвам Голодомору з'явився у Харкові. Адже у 1932—33 роках загинув кожен третій житель Харківщини.

      Українців від 1926 по 1939 рік зменшилося на 15 відсотків. У той же час росіян у СРСР побільшало на 20 відсотків. Італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго писав у 1933 році послу Італії у Москву: «Наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру». Людей не просто морили голодом. Їм не давали виходу. На Михайлівській площі жіночка з Буковини розповіла кореспонденту «УМ», що в 33-му тих, хто намагалися переплисти Дністер з боку Хмельницької області, розстрілювали радянські прикордонники:  «Дуже небагатьом щастило вночі переплисти і їм давали їсти. Але, казав дідусь, треба було вміти плавати під водою. Бо солдати ж освітлювали прожекторами берег і поверхню річки...».

      Світлої пам'яті Джеймс Мейс казав, що українці — постгеноцидна нація, вони досі не можуть перемогти у своїй країні і перебувають у ролі національної меншини. У багатьох школах Києва до 25 листопада не було скорботних заходів, міні-виставок. У деяких навчальних закладах навіть влаштовували цього дня КВК чи дискотеки. «Прапор із чорною стрічкою вивісили тільки в суботу надвечір, — розповідає школярка Мирося, яка прийшла на Михайлівську площу з батьками. — Цього року нам на уроках нічого не розповідали про Голодомор. Минулого року в День пам'яті жертв влаштували дискотеку. Перед цим на сцену актового залу вийшла завуч із виховної роботи і сказала, що нині в державі траурний день. Оголосили хвилину мовчання і після того почалися розваги».

      До речі, коли депутати Верховної Ради АР Криму на пропозицію кримського спікера, «регіонала» Анатолія Гриценка, вшанували пам'ять жертв геноциду хвилиною мовчання, фракція комуністів залишилася сидіти. «Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932—1933 років був геноцидом української нації, не бояться й не знають Бога». З тими, хто сміє заперечувати, що Голодомор був геноцидом, мають розмовляти не публіцисти, не політологи, не політики, а українські слідчі», — заявив на вечорі-реквіємі «Народ мій є!» член Українського центру міжнародного ПЕН-клубу, лауреат Премії імені Василя Стуса Мойсей Фішбейн.

      «Правда вимагає назвати Голодомор 1932—33 років геноцидом українського народу», — сказав у своїй промові патріарх УПЦ КП Філарет, визнавши, що Голодомор є трагедією, більшою за татаро-монгольську навалу 1240 року. «Голодомор в Україні був пов'язаний з ліквідацією Української автокефальної православної церкви, — нагадав український патріарх. — Богоборчеський більшовицький режим влаштовував тоді гоніння на всі християнські церкви, на всі релігії. Але знищив «до основанія» тільки одну — УАПЦ, бо вона була українською. Мільйони українців помирали у страшних муках, а помолитися за упокоєння їхніх душ не було кому. Храми зруйнували, священиків розстріляли або відправили на заслання. Так більшовицький режим нищив українську душу». Геноцидом вважає знищення понад семи мільйонів українців і митрополит УПЦ Московського патріархату Володимир. 25 листопада з благословення блаженнійшого митрополита Володимира в усіх храмах Української православної церкви відслужили панахиди за померлими в 1932—1933 роках.

      На думку відомого правозахисника Василя Овсієнка, Верховна Рада сьогодні не готова визнати Голодомор актом геноциду. Бо більшість нинішніх депутатів — це «фізичні й ідейні спадкоємці тих, хто відбирав хліб в українських селян». «Наша біда в тому, що немає еліти. Тому що її щоразу вирубують до самого кореня, — каже пан Василь. — Молоде пагіння народу рідко коли досягало цвітіння і плодоношення. Іван Драч якось сказав: «Чи був у нас хоч один літератор, котрий не ганяв би курей з городу?» Письменники наші — всі сільського походження. А інтелігенція, еліта — це той, хто має три дипломи: свій, батьків і діда. Сергій Білокінь то гарно сформулював: «Чи є серед нас хоч один директор заводу чи міністр, який вів би свій родовід від князя Милорадовича чи від гетьмана Самойловича?» Немає. Хто пам'ятає предків далі, ніж діда? Все зрушено, перемішано».

      Чи зуміє Верховна Рада прийняти виклик — і політичний, й історичний? Чи нарешті трагедія, яку визнали геноцидом парламенти десяти країн світу, достукається до викривленого «колективного підсвідомого» українських депутатів? Принаймні сподіватися на це варто. Так учора голова ВР Олександр Мороз, виступаючи на погоджувальній раді, пообіцяв, що сьогодні, 28 листопада, поставить на голосування законопроекти щодо Голодомору. Це питання законодавці розглянуть першим, пообіцяв спікер.