Державні «цербери» — проти людини

      «Коли наші тіла дозрівають до пенсії, то держава гарантує тілу виплату цієї пенсії відповідно до законодавства. Оскільки пенсійний фонд державний, то управління Пенсійного фонду зобов'язане забезпечити виплату пенсії. І ми так думали доти, поки наші тіла не дозріли до пенсій. А як дозріли, то...» Ось у такому гумористичному стилі почав свій лист до редакції Леонід Васильович Киця, виступаючи від імені ще кількох своїх колег, чиї тіла теж «дозріли до пенсій». Бо якщо на ситуацію, що склалася довкола їхніх пенсій, дивитися геть без гумору, то, як кажуть, слів нема, самі «чувства».

Принесіть те, не знаю що...

      Вони — це група колишніх працівників Луцького відділення Львівського державного проектного інституту «Діпроспецавтотранс». Як гласить Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність», їм передбачено призначати наукові пенсії, бо в трудових книжках були всі потрібні записи та відомості, що дають підстави для призначення таких пенсій. Люди звернулися з відповідними заявами в управління Пенсійного фонду Луцька. Але щоб отримати те, що ніби належить їм за законом, пенсіонерів втягнули у справжнісіньку паперову війну, мета якої — зробити все, аби люди не отримали ті 200—300 гривень надбавок до вже отримуваних ними пенсій. За кількістю довідок та архівних документів, що їх пенсійні чиновники почали вимагати на підтвердження того, що та установа була науковою, а вони, відповідно, науковими працівниками, цю справу можна подавати якщо не до Книги рекордів Гіннесса, то до Книги рекордів України як мінімум. Півроку колишні працівники інституту збирали по різних архівах усі можливі документи, працювали у Львові, у Волинському обласному архіві й назбирали 17 довідок на 80 аркушах! Тут були і наказ міністерства про створення Луцької філії інституту, і статут інституту, і показники тематичного плану, і накази про атестацію і ще купа всіляких папірців із печатками, як годиться, як любить наш чиновник. І були майже впевнені, що цього «багатства» буде достатньо, аби прийняти справедливе рішення.

      Утiм з обласного управління Пенсійного фонду надходить відповідь, підписана заступником начальника М. Ковалюком (від 8. 09.2006 р.). У ній, зокрема, йдеться: «Належність установи, організації (в тому числі проектної) до наукових установ (згідно з вимогами таких установ) засвідчується статутними документами, відповідною реєстрацією і звітністю в органах статистики». Документи, подані до Вашого звернення, та інші документи, які знаходилися в управлінні Пенсійного фонду в місті Луцьку (статут Луцького відділення Львівського інституту «Діпроспецавтотранс», накази, інші документи) не містять чіткого посилання на те, що діяльність відділення є науковою (науково-технічною)». Відмовити не відмовили, але голову поморочили і винесли вердикт: «Питання потребує залучення додаткових документів та їхнього  вивчення». Чиновники добре знали, що після реорганізації Луцької філії Львівського інституту «Діпроспецавтотранс» у ВАТ «Укрмашпроект» частину документації практично було знищено. Але навіть те, що наполегливим  пенсіонерам вдалося віднайти по архівах, Пенсійний фонд не взяв до уваги і послав їх... знову щось шукати. Що саме — конкретно не вказали, бо самі не знали. Піди туди — не знаю куди, принеси те — не знаю що.

Одна рука дає, друга забирає

      А ще з міського Пенсійного фонду до правонаступника інституту, а саме: до ВАТ «Укрмашпроект», надійшло попередження-роз'яснення: у випадку ліквідації або заміни власника підприємства, установи, організації фінансування різниці у розмірі пенсії здійснюється за рахунок їх правонаступника. Отож майте на увазі, коли видаєте довідки для призначення вашим працівникам пенсій за наукову діяльність. Після цього довідки в інституті почали видавати не так охоче і з нейтральним, обтічним формулюванням. А ті ж  наполегливi пенсіонери, які за свою багаторічну роботу в науково-проектній держустанові отримали по 350—600 гривень пенсії, і далі билися лобами об двері чиновницьких кабінетів. Бо мали приклад своїх львівських колег, які отримали наукові пенсії без ніяких судів, дехто з луцьких колег добився цього, але через суд. Та чому вони мають судитися з державою, яка їм своїм законом гарантує право на наукову пенсію? Тільки в тому-то і справа, що однією рукою гарантує, а іншою позбавляє, видаючи купу різних підзаконних актів, що нівелюють норми закону. Знайшли такі зачіпки і в Пенсійному фонді: треба чекати відповіді з органів статистики, чи звітувалася Луцька філія там. Дочекалися — до 1990 року звітувалася, а в період революційного розгардіяшу, тобто у 1990—1991 роках, не звітувалася, а в 1992 році, вже реорганізована в нову установу, знову звітувалася. Якщо вдаватися до подальших деталей цієї паперової війни, яку організувало пенсійне управління проти групи пенсіонерів-науковців, то не вистачить, напевне, і кількох газетних сторінок. Мета простежується чітка: за будь-яку ціну не надати цим людям наукових пенсій, бо це зайві витрати з пенсійного фонду. Леонід Васильович Киця із колегами порахували, що їх, таких, є чоловік з п'ятнадцять. Причому половину суми різниці (тобто 100 із 200—250 гривень) має доплачувати держава, а половину — інститут. Так, вони готові відмовитися офіційно від частки доплати інститутської, а ось державу хочуть змусити заплатити.

Суд як панацея від безвідповідальності?

      Спробували пошукати захисту в міській прокуратурі, просячи підтвердити факт перевищення службових повноважень працівниками управління міського Пенсійного фонду. У приватних розмовах працівники прокуратури ніби й на їхньому боці, все розуміють, але все одно... радять звертатися до суду. Чому ж у Львові колишні працівники «Діпроспецтрансу», посади яких і стаж роботи ідентичний їхнім, отримують наукові пенсії, невже там діють інші закони? «Та знаємо, як у Львові все вирішується», — чули у відповідь. А у Луцьку як? На звернення наполегливих пенсіонерів надійшла відповідь із прокуратури Луцька за підписом першого заступника прокурора М. Біляка. «Будь-яка наукова діяльність — це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання наукових знань», — йдеться у ній. Логічно? Авжеж. Читаємо далі: «Як і вбачається зі статуту Луцького відділення інституту «Діпроспецавтотранс», у вищевказаній діяльності Ви використовували нові наукові знання у галузях техніки і технології, однак таких знань самі ж не одержували, що, в свою чергу свідчить про відсутність у Вашій роботі елементів наукової діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону). Дивно читати це, бо хто-хто, а працівник прокуратури мав би дочитувати назви законів до кінця. Бо закон, на який він посилається, називається «Про наукову та науково-технічну діяльність». У цьому випадку йдеться про науково-технічну діяльність, у якій неможливо працювати без використання новітніх знань. А продукують ці нові знання академічні наукові установи, науково-дослідні інститути. Якщо йти за логікою п. Біляка, то вони теж не займаються науковою діяльністю, бо лише одержують нові знання, але їх не використовують. Ось така абракадабра. Для початку слід визначити суть предмету суперечки як такої, а не грати словами й поняттями. А у вищезгадуваному законі (ст. 1), зокрема, чітко написано: науково-прикладний результат — це нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у суспільну практику. Науково-прикладний результат може бути у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо». Вичерпна відповідь, здавалося б. Спроектовані Луцький автозавод, Луцький підшипниковий завод, проекти нестандартного обладнання та багато інших програм, над якими працювала Луцька філія, — науково-технічна діяльність чи ні? Ніхто не бере на себе сміливості визнати і сказати «так». Краще відфутболити до суду. Для чого зайвий клопіт, коли є суди?! А там уже — як повернеться. Недарма ж нашими законами можна крутити як циган сонцем...

      Не знаю, як вам, а мені не хотілося б відчути подібне приниження від держави та тих, хто поставлений від її імені працювати для людей. Виходить, не для людей, а проти них. Ціла армія державних структур — і все проти маленької людини, законослухняного громадянина, який хоче добитися одного — аби закони в цій державі поважали всі...