Приватне мистецтво для всіх

      У середу в підходяще презентаційне надвечір'я на тротуарі під «Українським домом» ніде  було припаркуватися — парад іномарок обіцяв солідний захід. Так і вийшло — художні вершки Києва перетусувалися з кількома серйозними людьми з політики й бізнесу, щоб відкрити десятиденний фестиваль «Арт-Київ 2006». За задумом директора Центру ділового і культурного співробітництва «Український дім» Наталі Заболотної, цей фестиваль поєднав кілька проектів: на першому поверсі — картини класиків українського малярства з 30-х років ХХ століття і до наших днів  iз приватних колекцій публічних осіб, у бічних галереях — виставка графіки школи Андрія Чебикіна, на другому поверсі — парад галерей та експозицій окремих художників, які дорого заплатили за оренду боксів з надією побачити на власні очі колекціонерів, зав'язати контакти і продати роботи сучасних українських малярів, і спеціальний гість фестивалю — модна художниця Оксана Мась. Ось такий вінегрет із петрушкою.

      На першому поверсі, де виставлені здебільшого українські класики, переважають реалістичні і романтичні пейзажі. На третині робіт власники  не вказані, а деякі — цілком легалізовані: екс-Президент України Леонід Кучма виступив дуже скупо — надав одну роботу Юрія Вінтаєва, Євгенія і Богдан Губські показали свої раритети — картини Пимоненка, Світлицького, Світославського, Марина і Анатолій Кінахи теж надали кілька робіт, три картини Марії Примаченко виставив модний скульптор Олег Пінчук, роботи якого сьогодні прекрасно продаються на арт-ринку, пейзаж 70-х років М. Глущенка «За містом» надала зі своєї колекції Наталя Тигіпко, до десятка робіт виділила директор «Українського дому» Наталя Заболотна. «Я вже шiсть років працюю в «Українському домі», тут дуже часто проводяться виставки, я почала їх відвідувати  і мене це зачепило. Я все ж таки купую, а не отримую полотна в подарунок. Навіть радилася з родиною, чи не зробити нам галерею, а мої жартують: ти ж по натурі меценат, тобі треба купувати, віддавати, а галерейний бізнес зобов'язує продавати і накручувати. Так що шкода розлучатися з роботою, яка тобі сподобалася і яку ти колись придбала», — говорить пані Заболотна. «Ми зробили ставку на роботи українських художників 20 століття, тому що більш ранні  роботи ідуть так би мовити за мільйонними тарифами, — сказала вона «УМ». —  А це ще десятки тисяч доларів коштує. Зараз це дуже популярно, й активно робиться ставка саме на ХХ століття. Я зверталася особисто до людей, яких знаю, і повірте, список був набагато ширший, але деякі з них сказали: Наталю, ти наступного року збери виставку з приватних колекцій, де роботи коштуватимуть мільйони, а то нам тут незручно виставлятися. Це, звісно, жарти, деякі люди придивляються цього року, а наступного обіцяють показати те, що є в їхнiх колекціях.

      Я так прицінилася  сьогодні в галереях, твори коштують від 700 доларів за маленьку роботу до кількох тисяч доларів. Оксана Мась — досить дорога художниця, її розбестили у Москві».

      На відкриття особисто прибули дружина Анатолія Кінаха Марина, яка весь вечір проговорила зі свахою — власницею бутіків «Подіум» і Max Mara Світланою Кузьменко. Богдан і Євгенія Губські охоче спілкувалися з пресою, дали себе сфотографувати біля своїх картин і уважно переглянули «художні цінності» інших політиків і колекціонерів, а на поверсі галерей кожен господар чигав на потенційних клієнтів з буклетами і візитками, закликаючи подружжя Губських не проходити повз. На другому поверсі ми побачили колишнього міністра оборони і секретаря РНБО Євгена Марчука з дружиною Ларисою Івшиною. Поки пані Лариса зав'язувала контакти з галерейниками, з кимось домовлялася про проведення  фотовиставки газети «День», Євген Кирилович розповів «УМ», що вдома теж має кілька цінних робіт  — Івана Марчука, Глущенка, Марії Примаченко і одне полотно Тетяни Яблонської, але назвати це колекцією не можна. «У нас дві роботи Івана Марчука — одну він подарував, а друга — це портрет Лариси його пензля. Він рідко малює портрети, але це була його ініціатива. Я свого часу трошки допоміг йому з тією, першою, виставкою в Національному музеї ще тоді, коли нікому не хотілося, щоб він тут з'явився і його ім'я, за великим рахунком, було відоме у вузькому колі українських інтелектуалів.

      У мене багато картин — знаєте, у тій старій, та й у новій бюрократичній системі до кожного дня народження несли картину, за життя назбиралося. Є й непогані роботи маловідомих, але талановитих митців, є, звичайно, й «макулатура», десь на дачі стоїть».

      Євген Марчук сказав, що не любить презентацій, бо на них багато метушні, тож через два—три дні прийде і в тиші ще раз пройдеться галереями, може, придивиться собі щось: «Бо є такі речі, які сходу не беруть. Ти відчуваєш, що тобі подобається манера чи композиція, а є речі, які ти не можеш пояснити, чому вони подобаються, тому біля них треба трохи побути сам на сам».

      Серед підписів «колекціонерів» я не побачила імені Василя Вовкуна. Проте він уважно вичав експозицію разом із дружиною — актрисою Лідією Жук,  адже відомо, що він колекціонує український наїв. На зустріч із прекрасним прийшли відомі українські дизайнери — Ірина Каравай, Сергій Єрмаков, Олена Голець, директор Iнституту літератури Микола Жулинський, колишній директор музею Шевченка Сергій Гальченко та інші відомі персонажі. В натовпі ми помітили директора видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» Івана Малковича і розпитали, чи колекціонує він картини: «У мене є більше десятка робіт Семирні, зо п'ять робіт Євгенії Гапчинської, Іван Марчук, менш відомі художники. Є такі ще роботи, які я поки не вішаю на стіну вдома, бо вони повиннi зігрівати, з ними має бути затишно. Але такі виставки підштовхують до колекціонування, хочеться щось колекціонувати. А взагалі-то я колекціоную ангелів, а колекціонувати щось тематично, концептуально — не моє, хочеться збирати те, що б ти хотів мати вдома. Я такий вжитковий дядько.

      Можливо, наступного року  ми з видавництвом поставимо якийсь стенд. Наші роботи хотіли придбати деякі заможні люди, за обкладинку «Снігової королеви» Єрка пропонували 22 тисячі, але мені здається це ціна неправильна, хай вона ще полежить. По-перше, я б хотів, щоб вона залишилася в Україні, може, колись музей буде, є ж якісь знакові речі.

      Я радий, що тут є чеська галерея, хороші роботи,  що це вже може стати й міжнародним, щоб ми в Києві могли побачити, що у світі робиться. Радий, що тут є класика, Сельського оригінал побачив, здається, вперше. Пінчук, собацюра, гарненьку роботу відхопив — «Дика овечка» Марії Примаченко пречудова. Переконався, що недаремно ми впритул підійшли до роботи над книжкою з Танею Горюшиною, там вона нагорі представлена».

      Серед галерей, які взяли участь в «Арт-Києві», відомі київські «Ірена», «Триптих», «Арт-Блюз», відома і впливова чеська галерея «Міро», де «скупляються» президенти, а також бокси окремих художників — Олени Придувалової, Бориса Єгіазаряна, Світлани Фесенко, Івана Ілька, Євгенії Гапчинської та iн. Головне резюме, яке ми винесли зi спілкування з просунутими кураторами, галерейниками і концептуальними художниками, зводиться до одного: добре, що в нашому «селі» щось почало відбуватися.

      Раджу обов'язково зайти оглянути експозицію — багато цікавих і відомих творів мистецтва в одному місці. Виставка триватиме до 10 листопада.

КОМЕНТАР

Мистецтвознавець, куратор Тамара Лі:

      — Я вважаю, що цей фестиваль —  важлива культурологічна акція, адже після року затишшя у нас в Україні щось почало відбуватися.  Таких акцій, як ця, має бути багато — хоча б раз на три місяці. Це важлива подія в сучасному мистецтві і хороший стимул для художників і для галерей. Іде нормальне формування смаку — і в молодих художників також.

      Я ще хочу прийти подивитися виставку без людей — взагалі люблю дивитися мистецтво  в тиші, але на першому поверсі вже побачила дуже цікаві колекції, на другому і третьому поверсі, де представлені галереї, я просто хочу спокійно подивитися. Тим більше у мене зараз не заангажований погляд — я тільки-но приїхала з Парижа і бачила, як там відбувається ФІАК. Тому дивлюся на цей проект із позицій, яке мистецтво там, яке тут. Різниця в тому, що там воно вже давно існує легально, красиво, підтримуване державою, меценатами, і люди можуть собі дозволити працювати в контексті високого мистецтва — із живописом, з інсталяційними об'єктами, з відео-, фотопроектами, тим, що називається некомерційним мистецтвом. Ми тільки наближаємося до цього.

      — На що звертають увагу люди, які не є фахівцями: розкручене ім'я, друг купив, сума пристойна — значить, хороше?

      — Як правило, питання, скільки коштує, виникає в кінці, насамперед оцінюються професійні чесноти автора, його діяльність у мистецтві. Необов'язково, щоб художник «висів» у музеї,  є талановиті  25-річні художники. Якщо ти бачиш цей талант, ти його озвучуєш і можеш сказати: зверніть увагу, сьогодні він  коштує недорого, завтра він може коштувати мільйони. А буває, що роботи вже апробовані, мають визнання, були представлені не тільки в Україні, а й у Європі, оцінені критиками, мистецтвознавцями. Цікаво працювати і з розкрученими авторами, і з молодими.

      — Назвіть п'ятірку сучасних українських митців, які найкраще продаються арт-дилерами.

      — Ви знаєте, на жаль, бум в Україні і «продаваємість» в Україні ще не говорять про класичне визнання художника, якого знають європейські країни. Це наша містечкова рейтингова ситуація, і якщо говорити про «продаваємість» авторів, то Олег Пінчук дуже «продаваємий» автор, Саша Клименко, Оксана Мась. Зараз у мене відбувається деяке переосмислення, я приїхала і побачила у Франції багато робіт, з яких у нас копіюють або «плагіатують» ідеї. І наші класики, які тут себе називають класиками, зовсім не класики, тому що вони  дуже багато копіюють. От я сьогодні хочу знайти художника, який особисто для мене був би одкровенням. Кожна галерея працює з 10—20 художниками, для них вони — усі кращі. Я робила проект, в якому перед моїми очима  пройшли більше 3000 художників, і я кожний день думала, хто сьогодні для мене кращий, тому що ти змінюєшся, змінюється ситуація, я була куратором європейського фестивалю і бачу, в чому ми програємо. Сподіваюся, що пройдуся по стендах, і щось мене зачепить,  побачу нове. Тому що краще — це завжди неординарне, те, що сьогодні художник зробив, не повторивши самого себе. На сьогоднішній день ми дуже себе полюбили, вирішивши, що ми всі генії, якщо в нас так все добре, роботи продаються, каталоги робляться, і все чудово. Насправді світ у своєму розвитку пішов на 10 кроків далі, ми дуже відстали. Але наздоганяти треба, не повторюючи те, що вже зробила Європа, а маючи свою індивідуальність, свої думки, тому що в контекст можна входити, тільки маючи обличчя — українське, але сучасне.