Кадр із фільму «Водій для Віри».
Провокативне запитання: чи варто було б укотре дивитися цей фільм, якби одну з головних ролей у ньому не грав неперевершений Богдан Ступка? Думаю, варто. Тому що, окрім генія Богдана Сильвестровича, у «Водії для Віри», зійшлися режисерський талант Павла Чухрая та продюсерська передбачливість Олександра Роднянського, який до того ж залучив до виробництва кіно канал «1+1». Тепер фільм, переможець сочинського «Кінотавру-2004», частенько демонструють по «1+1». Але, як відомо, на телебаченні погоду робить глядацький смак. І, судячи зі всього, «Водій для Віри» йому до вподоби. Нічого дивного — мелодрама в будь-які часи була найпопулярнішим жанром.
За сюжетом, перед нами драма людських стосунків у тоталітарному радянському суспільстві зразка 1962 року. Історичний контекст та відтворений світ хрущовської «відлиги» дозволяє із повним правом додати до визначення фільму термін «ретро»: щось дуже тепле, ностальгійне і рідне, хоча й з інших часів.
Отже, на початку 60-х у Севастополі на своїй дачі мешкає генерал Сєров. Яке життя у партійної еліти, можна уявити — нові господарі великої імперії! Та утримати своє становище нелегко. На Сєрова починає полювання КДБ. Але на передньому плані і у генерала, і у глядача — донька Сєрова Віра. Кульгава каліка, що невдало пофліртувала із заїжджим кубинцем, тепер має народити від нього дитину та вік сидіти без чоловіка. Батько виправляє цю несправедливість, беручи у водії молодого, гарного та цілком прагматичного солдата Віктора. Лагідне сонечко Чорного моря, атмосфера 60-х із тодішніми музикою, танцями, машинами та побутом посіли місце поруч із таємничою боротьбою за владу між армією та КДБ. І в цій боротьбі життя генерала Сєрова, його доньки і онуки, а також інтернатівського Віктора стануть лише розмінною монетою...
Павло Чухрай, попередній фільм якого — «Злодій» — було номіновано на «Оскар», зібрав у «Водії для Віри» чудовий акторський ансамбль. Саме тут вперше велику роль зіграла популярна сьогодні Олена Бабенко. До неї на пострадянському екрані не з'являлося такого цікавого негламурного обличчя, на якому віддзеркалюються всі протиріччя нелегкої долі Віри. А того самого водія режисер доручив ще одному актору-початківцю — Віктору Петренку. Одразу після цієї ролі Петренка зарахували у нові секс-символи російського кіно.
Найбiльшe довелося попрацювати Богдану Ступці. Знайти нові кольори і риси для нового героя актору із таким стажем було нелегко, поки Богдан Сильвестрович не звернувся до власного досвіду: «Прототипом генерала Сєрова для мене став майор Конусов, — визнає актор. — В армії я відбував під його началом в «ансамблі пісні та п'янки» (так ми його жартома називали). Майор цей був справжній сибіряк: під суворою зовнішністю приховував чутливе і ніжне серце».
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
