Цього року у США померла Ліліана Гертруда Аспланд — остання з пасажирів, яким удалося врятуватися після катастрофи «Титаніка» в 1912 році. Тоді Ліліані було 5 років, а померла вона вже в поважному 99-річному віці. Найстаршою ж людиною планети, чий рекорд досі так ніхто і не побив, була мешканка Франції Жоан Клемент (1875—1997). Ім'я цієї сивочолої жінки ще за її життя було занесено до книги рекордів Гіннесса — вона виступала в номінації найстаршої у світі людини.
Протягом останнього сторіччя тривалість людського життя подвоїлася, проте і дотепер понад столітній вік людини — радше виняток, ніж правило. Рокфеллер, наприклад, дуже хотів дожити до свого століття, але омріяний ювілей так і не відсвяткував. Та, незважаючи на всі невдачі, люди продовжують сподіватися, що в майбутньому десь так 125-й день народження буде цілком звичайним святом. Адже тепер, коли людина навчилася досягати всіх можливих земних благ, так хочеться подолати останню перешкоду — вік. І особисто для себе зупинити час.

Кілька років тому деякі країни цивілізованої Європи запропонували своїм громадянам самим вирішувати, жити чи помирати. І легалізували евтаназію — добровільну смерть тяжкохворої людини. Парадоксально, але навіть таке малопривабливе явище, як смерть, стало правом багатих. У даному випадку — багатих держав. У Бельгії та Голландії, наприклад, евтаназія легалізована законодавчо. Цими рішеннями було перекреслено один із найважливіших етичних принципів медицини, який існував майже 2500 років і викладений у клятві Гіппократа. А саме: лікар за жодних умов не може сприяти смерті свого пацієнта — навіть за його проханням. Втім у Європі до евтаназії ставляться досить спокійно, і лікарів yже давно ніхто не переслідує за таку «швидку допомогу» хворій людині.