Кінець Чечні?

07.09.2006
Кінець Чечні?

Грозний, який у 1997 роцi так і не став Джхар-калою, і якому в 2006 р. забракло грошей, щоб стати Ахмат-калою. (Фото РЕЙТЕР.)

«Немилозвучна» батьківщина

      Про намір перейменувати Чечню заявив цього понеділка президент республіки Алу Алханов. Про те, що це не просто навіжене слово, що вискочило з рота навмання, свідчить і відповідне розпорядження Алханова, яке, за його словами, вже «отримали фахівці». Які саме фахівці, якої національності і до якого політичного табору вони належать — невідомо, проте зауважмо інше: заява про можливу «ліквідацію»  Чечні пролунала в Санкт-Петербурзі, північній столиці Росії, куди пан Алханов прибув як провінційний кавказький васал. А отже, свідомо чи мимоволі, заява ця стала інформацією для широкого вжитку і трактувань, а не винятково приводом для внутрічеченської дискусії, якою вона б стала, якби пролунала у Грозному.

      «Слово «Чечня» звучить немилозвучно і сприймається мешканцями республіки, як обрубана фраза. Самі чеченці й люди інших національностей, котрі живуть у Чеченській Республіці, ніколи не називають цей суб'єкт Чечнею», — цитує агенція «Інтерфакс» аргументацію Алу Алханова. Речник ідеї нагадує, що самоназва чеченців — нохчі, а відповідно, у виборі назви республіки варто «танцювати» від першоджерел і перейменувати Чечню в Нохчийн Республіка.

      Цей гірський народ справді називає себе нохчі (давніша назва — нахчі). Слово походить з іберійсько-кавказької мовної сім'ї, і його прадавність дає підстави, втім не доведені науково, деяким тамтешнім філологам припускати, що етимологічне коріння нохчів сягає біблійних часів. Мовляв, нохчі в перекладі з утрачених навіки мов — Ноєві люди, тобто ті, яких Ной вивіз із вселенського потопу, пришвартувавшись зі своїм рятівним ковчегом біля однієї з кавказьких вершин (вірмени стверджують, правда, що це була гора Арарат). Проте постає сучасне питання: чи нохч Алу Алханов, прагнучи стерти з лиця землі Чечню, має на меті лише мовознавчий керунок? Навіть якщо так, то чи не усвідомлює він, що з втратою назви ця земля, ця одиниця сучасної історії начебто відмежовується від сутності, яку несе в собі слово «Чечня» для громадянина кінця ХХ—початку ХХІ століття? «Чечня» — це вже політично-військовий фразеологізм. Це килимові бомбардування міст. Це нерівна війна гіганта і виснажених партизанів. Це земля, де не діють закони. Це відрізані вуха власноруч убитих «невірних». Це вбивства опозиційних лідерів, це кривава помста. Це жінки, обв'язані поясами шахідів. Це Дудаєв і Басаєв. Це, нарешті, «мочіть в сортірє», так і не домочене до кінця. А «Нохчийн республіка» — це щось зовсім інше, нове, свіже, як випрана «Тайдом» від крові скатертина. Чи не так? Саме така мета — змінивши назву, змінити й історію, — була б зручна для Москви, повпредом якої в Грозному і є Алу Алханов. І коли росіяни надумають змінити назву Чечні шляхом референдуму, то такий процес народного волевиявлення стане не менш успішною операцією, аніж вибори промосковського президента республіки, на яких голосує (як за кандидатуру покійного нині Ахмеда Кадирова) 85 відсотків чеченців.

      Утім не хотілося б припасовувати панові Алханову аж таку глибину думки і вміння вимайстровувати підступну топонімічну гру. Зрештою, його ініціатива може й не прогресувати. Адже найважливіша людина «офіційної Чечні», чи то пак Нохчийн республіки — прем'єр-міністр Рамзан Кадиров — уже відгукнувся на  неї прохолодно. Його контраргументи, як і належить 30-річному чіпкому прагматику, — суто меркантильні. «На перейменування знадобляться мільйони рублів, а їх краще витратити на вирішення соціальних завдань», — переказує радіо «Ехо Москви» думку Кадирова. Водночас за фразою Рамзана «вважаю цю ініціативу несвоєчасною» читається певне ваганння: от коли забагатіємо — тоді й перейменуємо.

      Розказаний тут сюжет — не перший у низці новочеченських топонімічних метаморфоз. Їх накопичилося чимало, так що можна говорити про тенденцію, за якою маячіє притаманне східним народам вміння претворювати своїх керманичів у «культові споруди».

Фейсом об тейп

      Згадана хвиля топонімічних змін пов'язана з іменем колишнього президента республіки Ахмеда Кадирова.

      Попри те, що політик цей був ставлеником Кремля і більшою мірою саме завдяки московським оргзусиллям посів головний пост у республіці після другої російсько-чеченської війни, для певної частини чеченців він був авторитетом. Стійкі незалежники і ті, хто втратив у двох війнах рідних та близьких, не пробачили Кадирову угодовства. Є й ще одна причина, яку нам зрозуміти складно, — важкі стосунки між родинними гілками Чечні, тейпами. Як розповіли «УМ» чеченці, котрі нині мешкають в Україні, Кадиров походив з іншого тейпу, ворожого тим, які представляли очільники визвольної війни, наприклад Басаєв, Масхадов. Ідеологічні, бізнесові та тейпові суперечності й призвели до ліквідації Ахмеда Кадирова у 2001 році — його підірвали разом із трибуною на стадіоні в Грозному. Те, що у «вдячних» чеченців пам'ять хороша і зла, а руки довгі, свідчить і дата замаху — 9 травня, коли вперше в Чечнi вирiшили провести росiйське державне свято та ще й парад ворожих вiйськ. А те, що вони, «вдячні» чеченці, не помилилися у своїх політичних оцінках, засвідчує звання Героя Росії, надане Володимиром Путіним Ахмеду Кадирову вже посмертно. В указі президента РФ вказувалося, що Ахмед Кадиров нагороджений Золотою зіркою Героя Росії «за мужність та героїзм, виявлені при виконанні службового обов'язку». Начебто «службовим обов’язком» Кадирова було видертися на трибуну, пiд яку закладено вибухiвку.

      Чеченцям, які народяться через десятки років, складнувато буде розібратися, хто ж був національним героєм, а хто запроданцем. Адже вже нині вулиці кількох сіл носять ім'я Ахмеда Кадирова, його погруддями заставлено містечка Чечні, та й у самій столиці, якій бракує коштів, аби прибрати руїни, залишені «на згадку» російськими авіанальотами, встановлено пам'ятник Кадирову авторства придворного зодчого — Зураба Церетелі. До речі, як повідомляє «Інтерфакс», два роки тому в Москві також з'явилася вулиця Кадирова, десь у спальному районі Южне Бутово, а представництво Чеченської Республіки в «першопрестольній» прикрасила меморіальна табличка убитому президенту-угодовцю. Хочеться нагадати, що сьогодні в Ічкерії немає жодної вулиці імені Джохара Дудаєва. Зате така вулиця є в центрі нашого Львова.

      Проросійська влада продовжує дбайливо культивувати інакший погляд на новітню історію краю та його героїв. Утім це нескладно. Адже другою людиною в республіці (хоча де-факто, першою) є «молодий вовк» 1976 року народження — син Кадирова Рамзан. За батькового владарювання юнак курирував президентськими бодігардами, а по смерті ледь не отримав найкрутішу «папаху» в спадок — Рамзана Кадирова пропонували призначити президентом республіки, але метрика підвела: тоді йому було лише 26 років, а Конституція РФ дозволяє балотуватися в президенти федеральних складових Росії лише тим, кому не менше як 30. Так Кадиров-молодший став «тільки» прем'єр-міністром. Прапор отця несе куди треба — Рамзану Кадирову Путін минулоріч також подарував звання Героя Росії. Указ Володимир Володимирович підписав, грубо кажучи, «на коліні», під акомпанемент панегiриків, якими супроводжувався його візит у груднi до столиці Чечні. І привід, і причини подібного вшанування Золотою зіркою були непереконливі. Хіба що російський президент хотів принести приємність Кадирову-молодшому, в котрого за місяць до означеного візиту народився син (з такої оказії, до слова, 11 листопада було оголошено в Чечні національним святом)... Що ж, якщо геополітична ситуація не зміниться, або якщо Аллах не змiнить свiй погляд на порядок речей, хлопченя має всі шанси стати наступним президентом республіки.

      А згаданий візит запам'ятався ще однією топонімічною веремією. Невдовзі по тому депутати місцевого парламенту надіслали звернення Володимиру Путіну з пропозицією підтримати ідею з перейменування міста Грозний в Ахмат-кала, місто Ахмеда сиріч. Аргументація наводилася така сама, як і сьогодні в Алу Алханова, — філологічна, «немилозвучність назви». Депутати підкреслювали, що «Ахмед Кадиров загинув за те, щоб чеченський народ став вільним, процвітаючим», а слово Грозний — запозичення. Грозний — так називалася фортеця за часів царату, коли росіяни намагалися вогнем та мечем підкорити Чечню.

      Можливо тому, що слово «Грозний» росіянам здалося легшим у вимові й історично пам'ятним, можливо тому, що Рамзан Кадиров знов, як і нині, заявив, що на перейменування бракує грошей, але столиця лишилася Грозним. А Чечня лишилася Чечнею.

  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>