«Донська Швейцарія»

26.07.2006
«Донська Швейцарія»

      Cхоже на те, що мода на безперервне ниття та скарги (невідомо на кого і одразу на всіх) минає. Принаймні за два дні виїзної колегії Державного комітету лісового господарства, що проходила нещодавно на Луганщині, закидів у бік держави — мовляв, недооцінила, не зрозуміла, недофінансувала і тому подібні «недо-» — чути якось не довелося. Хіба що пролунало повідомлення, буцімто скнара-Пинзеник хотів «зарізати» відповідну статтю бюджету, але ж Президент як ніхто інший розуміє значення лісівництва...

      Це вже не така й сенсація, однак повідомляю: на Луганщині є ліси. Звичайно, це не Закарпаття, де ними вкрито більш як половину території, і навіть не Полісся (більше третини зелених шат) — тут усього лише 10,6% території — пiд  лісовими насадженнями. Більше, ніж на Донеччині, однак на звання лісостепу область не тягне. То чому лісівники з усієї України зібралися обговорювати свої проблеми саме тут? Голова Держкомлісгоспу Віктор Червоний пояснив дуже переконливо: з 16 тисяч гектарів свіжостворених навесні українських лісів на Луганщину припадає 4,5 тис. Більше за всіх інших.

 

      Віктор Олександрович, здається, трохи злукавив. Насправді нових лісів у країні висаджено не 16 тисяч, а дещо більше — 43,5 тис. га (плюс 21,9% до торішнього показника); просто майже дві третини цієї площі — колишня промислова вирубка. На Луганщині ж промислові розробки лісу, з очевидних причин, не ведуть, і на  всіх цьогорічних гектарах висіяно ліс по цілині. Отже, не виключено, Луганщину поки що рано записувати в лідери. Зате лісівники області таки вибороли незаперечну першість в іншому виді  «соцзмагання»: органи місцевої влади в поточному році виділили під заліснення понад 30 тисяч гектарів (за останні 6 років — 100 тисяч). І голова комітету неодноразово наставляв своїх підлеглих: учіться співпрацювати з місцевими керманичами в луганчан.

      Ситуація й справді неординарна. Злегка «помаранчеві» держадміністрації й «голубуваті» ради одна одну, м'яко кажучи, недолюблюють, зате в усьому, що стосується лісівництва, спільну мову знаходять. Слід гадати, не без зусиль обласного управління лісового господарства. Такий досвід важко переоцінити, в тому числі в політиці. Та про неї загалом майже не говорили. Тільки коли у своєму вітальному слові заступник голови облради Пристюк похизувався своєю приналежністю до партії Януковича, Віктор Червоний із легкістю погодився: ця обставина також бралася до уваги при визначенні місця проведення колегії...

      До речі, зібралися лісівники в Луганську в ювілейний рік: у 1966-му було засновано Міністерство лісового господарства УРСР. До того ліси «кочували» по різних відомствах, а ще раніше, за товариша Сталіна, його об’єднали з лісовою промисловістю. Інакше кажучи, збереженням лісу опікувалися ті, хто його рубав. Власне, про круглу дату в історії лісівництва ніхто не згадував, але цей термін — 40 років — у доповідях фігурував. Той же голова ДКЛГУ після перших же привітань учасників колегії зазначив:

      — За останні 40 років лісів в Україні стало не менше, а більше на 2 млн. га. Ми хочемо, щоб за 20-25 років площа лісів збільшилася ще на 2 млн. га. При тому, що 40 років тому запаси деревини в наших лісах були 700 млн. кубометрів, за 40 років приросло на 1 млрд. і становить 1,7 млрд. кубометрів.

      Якщо зважати на його слова, в державі склалася доволі цікава ситуація: у нас запаси деревини використовуються сьогодні всього на 45% від приросту. При тому, що Україна завжди була імпортером.

      — Жодна країна в Європі не дозволяє собі використовувати ліс так, як ми сьогодні — це щодо використання деревини; йде відмирання, загибель. Ми не беремо від природи те, що ми можемо взяти. Хоча деревина — разом із сільгосппродукцією є єдиним відновлюваним енергетичним ресурсом.

* * *

      Що саме вирішувала колегія — сказати не беруся. Не фахівець. Точно, що не полювали й не рибалили — два повноцінних дні їздили, дивилися, вивчали діаграми, сперечалися. Половина абревіатур для стороннього вуха звучала геть незрозуміло. Що таке, наприклад: «Тип умов місцезростання — А, С»? Або: «Схема посіву 12-20-12-20-12-32»? Не питав, бо й після грунтовної відповіді навряд чи второпав би — чим ті «12» краще, ніж, скажімо, 14? Або 11... Зрозумілішими були міркування про те, що акація та в'яз — це гірше, ніж дуб і сосна. Я ті акації в наших лісосмугах пам'ятаю з раннього дитинства і готовий погодитися на сто відсотків. Хоча б тому, що на дуба можна залізти без ризику подряпати руки й живіт — колючок немає. А з іншого боку... Акація — це ж таке щось ріднесеньке, своє... Донбаське. На відміну від екзотичного, наче курортна пальма, дубу.

      Специфіка нашого краю відома: сухо й спекотно; взимку мало снігу. Тому й саджали в п’ятдесяті-шістдесяті акацію та інші невибагливі дерева. За цей час вони створили сяке-таке лісове середовище, але... Здивування у гостей (а з ними разом і в мене) викликало повідомлення, що один із соснових лісів, повз який проїжджала кавалькада, має вік 70 років. На Волині, кажуть знавці, так виглядають 30-річні дерева. Винна в затримці росту не лише спека, а ще й викиди підприємств. Наприклад, поблизу Луганської теплоелектростанції на хвою сідає по 40 тонн пилу щодня, забиваючи усі мікрокапілярні ходи. А якби дерев не було, чиї б капіляри та бронхи забивала б пилюка?

      Мабуть, важко висаджувати нові дерева по місцях старої вирубки, та не набагато легше робити це на крутосхилах Донецького кряжу. При всій адміністративній щедрості луганських чиновників ніхто не віддає під ліс ріллю. От височенні пагорби із кам'янистим грунтом — будь ласка. Або піщані бархани, яких понад Сіверським Дінцем лише трохи менше, ніж у Сахарі. Гостям показали, як обробляють нові посіви на височенній горі між Краснодоном та Свердловськом. А щоб дістатися «оглядового майданчика», довелося їм пересідати з «лайнера» у ПАЗики. На гору, дирчали трактори, не могли заїхати й вони. До речі, про трактори і про ниття. Точніше, про відсутність останнього. Віктор Червоний:

      — Як би хто не казав про складну економічну ситуацію, але бюджет знайшов можливість виділити для лісівників південного сходу України більш як 100 тракторів, 30 з лишнім автомобілів, на декілька мільйонів грн. грунтообробного обладнання. У цьому році тільки Луганська область отримала 22 трактори. Це перший крок для того, аби забезпечити не показухою, не цифрами, а дійсно роботою. Якісною роботою! Ви сьогодні бачили ділянки, які готуються під посадку 2008 року. Не сьомого навіть, а восьмого!

      Наскільки я зрозумів, у луганських спеціалістів виникла дилема: сосна звичайна на камені росте, але не надто довго: для дорослого дерева елементарно не вистачає грунту для живлення. Краще б садити кримську сосну, яка звикла на своїй батьківщині до дефіциту поживних речовин, однак у Донбасі для неї занадто морозні зими. Винайшли щось середнє: три ряди сосни, дві — шипшини. Щось я такого раніше не зустрічав.

* * *

      На свою землю іноді цікаво подивитися чужими очима. Ну, не зовсім чужими... Тому в першу чергу цікавила думка гостей, особливо із західного регіону: наскільки їм цікавий наш ландшафт? Так, щоб захотілося взяти рюкзак і — пішки, по наших байраках та курганах, багато з яких звуться могилами — Савур-Могила, Гостра Могила, Могила Мечотна. У кожної — своя легенда, а то й відразу кілька: козацька, часів царя Петра; звичайно, шахтарська. Краще за всіх сказав начальник Івано-франківського управління Олексій Голубчик:

      — Ми прийшли сюди і вперше в житті відчули запах степу. Коли  в людей у Карпатах паморочиться голова від того, що дуже багато кисню, то тут також є специфіка: запах степу. Безумовно, цікаво...

      А й справді: чим Донбас гірший від Карпат? Трохи фантазії, трохи міфології... Не про кримінальне минуле теперішніх «донецьких», а хоча б про половецьку добу. Найдавніша літературна наша пам’ятка, «Слово о полку Ігоревім», значною мірою присвячена саме нашим місцям. Десь тут наклала головами дружина новгород-сіверського князя-сепаратиста (який пішов у степ всупереч волі великого князя київського), тут  найбільша колекція кам’яних половецьких «баб», половина з яких — «мужики». Моя уява дозволяє побачити між отих пагорбів п’ятизірковий комплекс «Половецький стан» із катанням на конях (чотири конезаводи в області!) вдень і «Половецькими танцями» Бородіна увечері на сцені «Кончак-холу»...

      Чехов називав місцевість поблизу міста Антрацит «Донською Швейцарією». Якщо заліснення пройде успішно, територія тiєї «Швейцарії» пошириться на весь південь області. Альпи чи ті ж Карпати вищі, але то — «над рівнем моря». А суто візуально гора — вона і є гора. А між горами, по яругах, можна створити ланцюги ставків. Досвід давно накопичений...

* * *

      Придінцеві піски вже майже повністю заліснені попередниками нинішніх «колегіантів», і тільки періодичні пожежі підкидають лісівникам роботу. В тому числі — з підготовки насіннєвого матеріалу. За словами начальника облуправління лісового господарства Володимира Янченка, щороку виникає близько 7-8 сотень лісових пожеж. Чи то так щастить останніми роками, чи життя навчило лісівників убивати їх у зародку, але катастроф такого масштабу, як кремінська 1996 року (ще один... «ювілей»?!) в області більше не траплялося. А тоді за два дні вигоріло 5,6 тисячі гектарів.

      Директор Кремінського державного лісомисливського господарства Олексій Латинін згадує, як до Кремінної після пожежі оперативно прибула бригада слідчих із найрішучішими намірами... щодо пошуків провини місцевих лісівників.

      — На наше щастя, жодна наша пожежна машина не відмовила, не згоріла — і не було людських жертв. Через високу температуру відмовляли лише бензонасоси.

      «Авторів» же того підпалу досі не встановлено.

      Латинін доповідав високій аудиторії про ліквідацію наслідків пожежі просто посеред колишнього згарища, показуючи на діаграмі темпи його заліснення. Діаграма досить промовиста — в тому сенсі, як по роках держава фінансувала роботи. Найбільше коштів надходило в роки прем’єрства й президентства Ющенка. Утім тільки в нинішньому році бюджетна частка перевищила половину витрачених сум — 67%. Раніше здебільшого обходилися власними коштами.

      На сьогодні з 5,6 тис. га горільників залишилося відновити 1,6 тисячі. Хтось із начальства закинув, що суцільне заліснення сосною знову призведе до знищення лiсу вогнем. Місцеві не погодилися: по-перше, нічого іншого на цих пісках не росте; по-друге, ліс відтворюється, так би мовити, квадратно-гніздовим методом, коли між квадратами (кварталами) залишаються розриви по 300 метрів. Чому по триста? Під час вікопомної пожежі вогняний фронт, як артилерійську завісу, викидав поперед себе хмари палаючих гілок, хвої, попелу на відстань сто й більше метрів. То якщо — не дай Боже, звичайно, палатимуть два сусідні квартали, техніка й люди зможуть пройти між ними.

      Словом, уже наступного року останні гектари згарища засадять сосною, а може, навіть  з урахуванням зауважень, — чимось твердолистяним. Хоча б березою. А на решті території теж будуть виконуватися і перевиконуватися плани створення все нових лісів (плюс до існуючих — 144 тисячі гектарів). Цьому слід радіти, якби не одна думка: що ж буде з донецьким степом? Зрештою, у первинному вигляді він зберігся саме на тих кам’янистих крутосхилах, які сьогодні віддають під заліснення. Куди плуг колгоспника не діставався навіть під час хрущовської кукурузної кампанії. То, може, ліс зі степом не посваряться?

  • І на дереві паляниці родять

    Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра. >>

  • Оаза для «родичів» Тимка

    Популярність харківського синоптика байбака Тимка, що вже десять років поспіль прогнозує у лютому весняну погоду, ніскільки не вплинула на чисельність місцевої популяції цих симпатичних тваринок. >>

  • Якщо глисти не з’їдять...

    Здавалося б, тому факту, що за останні 15 років у головній річці України з’явилося шість нових видів риби, треба радіти. Але у фахівців це, навпаки, викликає тривогу. >>

  • Лише екзотики бракувало

    На Харківщині плесо найбільшої річки Східної України — Сіверського Дiнця — місцями повністю вкрила широколиста пістія. Приголомшені екологи здивовано розводять руками: цей тропічний водяний бур’ян росте винятково у спекотних частинах світу, тому появу його на Слобожанщині називають небезпечною сенсацією. Якщо лапата рослина з довгим коренем успішно перезимує в наших краях, то боротися з нею стане ще важче. Для Сіверського Дінця, що й без того серйозно потерпає від забруднення заводськими стоками, тропічна «окупація» може обернутися серйозним екологічним лихом. >>

  • «Кафрські буйволи мене мало не затоптали»

    Віктора Гавриленка, директор заповідника «Асканія–Нова», можна слухати і не наслухатися. А ще краще побути з ним на природі. Хіба не диво спостерігати, як віслюки, побачивши в степу машину з «шефом», прагнуть її зупинити, перекривши дорогу. У такий спосіб вони випрошують собі гостинці — звикли, що в Віктора Семеновича для них завжди є щось смачненьке. Звернення до хитрунів зазвичай починається з лагідного «звірята»… >>

  • Покинутий рай

    Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду. >>