Його університети

      Михайло Саакашвілі — лідер опозиції, амбітний політик, радикал, улюбленець грузинів, що здобував освіту в Стразбурзі, Флоренції, захищав кандидатську дисертацію в університеті Джорджа Вашингтона, починав «свої університети» у Києві. Це вже потім були і престижний Колумбійський університет, і посада співробітника великої адвокатської контори, що дозволила Саакашвілі отримати власний офіс у Нью-Йорку на Манхеттені.

      Михайло Саакашвілі з когорти тих людей, які сьогодні іменуються англійським словом «селф-мейд», тобто той, що сам себе зробив. У одному з інтерв'ю він зізнався, що його надихає образ Джона Кеннеді, подобається Нємцов, а також Володимир Путін, бо виявляє рідкісні якості.

      На політичному олімпі Грузії зірка Саакашвілі засвітилася у 1995 році, коли він став членом парламенту, а пізніше — фактичним представником Едуарда Шеварднадзе у вищому законодавчому органі країни. Але відданість «політичному батьку» закінчилася два роки тому, коли Михайло влаштував демарш — пішов за власним бажанням з посади міністра юстиції.

      Народився Михайло Миколайович Саакашвілі в грузинській столиці 21 грудня 1967 року. У 1984 році з відзнакою закінчив 51-шу тбіліську школу і пішов працювати в науково-дослідний інститут. Наступний, 1985, рік, можна сказати, став знаковим у житті Саакашвілі, оскільки тоді починаються його мандри світом, що приводять до поступового кар'єрного сходження. 18-річний юнак направляється до Києва, де витримує жорстку конкуренцію (як медаліст він блискуче здає єдиний вступний іспит) і вступає до престижного Київського державного університету ім. Шевченка на факультет міжнародних відносин і міжнародного права. Провчившись сім років (з дворічною перервою — тоді й студентам деяких «крутих» факультетів доводилося відслужити у радянській армії) за спеціальністю «міжнародне право», 1992-го Михайло Саакашвілі отримує диплом з відзнакою.

      Саакашвілі-студент — розумник, відмінник, тихоня, згадують сьогодні про нього колишні однокашники та викладачі. Яким було навчання тоді ординарного грузинського студента, а тепер лідера грузинської нації, «УМ» вирішила дізнатися з перших уст. В Інституті міжнародних відносин, в який трансформувався колишній факультет КДУ, автора цих рядків прийняли гостинно і про Саакашвілі розповідали охоче. «Так, я пам’ятаю Михайла, — ділиться спогадами за філіжанкою кави завкафедри міжнародного приватного права, доктор юридичних наук Анатолій Довгерт. — Але я його знаю як міністра юстиції, тому що ми неодноразово їздили в Грузію, коли вони приймали цивільний кодекс. Ми разом працювали в Тбілісі над модельним цивільним кодексом для СНД, над кодексами Грузії, над новими законами. І Саакашвілі на той час уже займав високі пости. Хоча особисто ми не зустрічалися». Що ж до студентських років, то Анатолій Степанович, який на той час читав у Михайла Саакашвілі міжнародне цивільне право та міжнародне приватне право, запам’ятав його як приємного студента: «Взагалі студенти з Грузії відрізнялися своєю відкритістю, щирістю, толерантністю. То все це було притаманне і Саакашвілі».

      Поспілкувавшись з багатьма старожилами Інституту, я дізналася, що Михайло Саакашвілі був винятково наполегливим і відмінним у навчанні. А як же особисте життя, де той яскравий вогник, яким так славляться грузинські джигіти? «А що ви хотіли? — сміється молодий професор-правник Олександр Мережко. — Вчитися, вчитися, вчитися, як казав Ленін. Адже конкуренція тоді була неабияка: всього 10-20 чоловік на цей факультет з усього Радянського Союзу, інші — студенти з Азії, Африки, країн соцтабору, майже всі — хлопці». Олександр на три роки молодший за Саакашвілі, що, проте, не перешкоджало перетинатися їм у тісному студентському колі: «Що мене найбільше здивувало — це його емоційність і темперамент. Я був вражений, коли побачив у ці дні такого Саакашвлі по телевізору. Адже тоді він справляв враження винятково спокійної людини».

      Пригадати ще щось про популярного політика на кафедрі міжнародного права не змогли, мовляв, скільки їх, тих студентів, змінилося, і добра половина з них зараз сидить у парламентах і високих кріслах. Тут би скористатися ситуацією і заснувати Асоціацію випускників, щоб київський вуз славився своїми студентами на рівні Кембріджу чи Оксфорду. Але повернемося до Саакашвілі: «Можливо, про нього більше пам’ятають на кафедрі іноземних мов, адже у них там було більше пар», — порадили правники-міжнародники. А мовники, у свою чергу, виявилися винятково політкоректними: «Освічений, вихований, амбіційний і надзвичайно честолюбний», змалювали особу Михайла Саакашвілі за найкращим зразком радянської характеристики. Проте потім подобрішали: «Знаєте, у ньому відчувалася «порода». Якась харизма. Вже на той час Михайло був дуже начитаним — складалося таке враження, що він отримав добру домашню освіту. А ми його випустили з дуже хорошою англійською».

      Дивним чином, але так склалося, нове приміщення грузинського посольства в Україні розмістилося якраз навпроти Інституту міжнародних відносин. Можливо, у зв’язку з цим Михайло Саакашвілі, перебуваючи в Києві рік-півтора тому, навідався в свою альма-матер. Про ті відвідини згадує Анатолій Довгерт: «Він зайшов у рідні свої пенати подивитися на викладачів, привітатися з ними». Зрештою, такі вони, грузини, стверджує професор — університетських викладачів вони рахують мало не своєю ріднею, тому, приїжджаючи до Києва, завжди сюди приходять, це характерна риса цих людей.

      Михайло Саакашвілі вільно володіє російською та англійською, розмовляє французькою та іспанською мовами. Сьогодні йому 36 років, він має дружину — громадянку Нідерландів — і восьмирічного сина Едуарда, кажуть, названого на честь Шеварднадзе, ще коли стосунки з тодішнім президентом не були зіпсовані.

      Цікаво, що портрет Саакашвілі-студента різко відрізняється від того, як його описує мій знайомий з Грузії. Георгій був у гущі недавніх тбіліських подій, він один із перших уніс до парламенту червоні троянди революції. За його словами, ще донедавна Михайло Саакашвілі мав імідж «грузинського Жириновського». Тепер він дещо змінився, пом'якшав, але йому ще бракує стратегічної мудрості. Він надто емоційний, веде далі Георгій, хоча і визнає, що акції протесту Саакашвілі організував вдало і з тверезим спокоєм. Цікаво, що ідея внести квіти до парламенту, де Шеварднадзе читав вітальну промову, належить Ніно Бурджанадзе. Таким чином було підкреслено, що опозиціонери несуть мир і не пропагують насилля.