Поодинокі спроби підкоригувати редакційну політику траплялись і торік, коли зі зміною керівництва держадміністрацій деякі «районки» відчули смак істинної свободи слова. Кому ж найбільше не давало спокою їхнє вільнодумство, стало зрозумілим лише тепер. Новообрані ради, де більшість складають якраз «регіонали», відразу зі знанням справи вирішили поквитатись із незалежно-підзвітними редакторами. Утім політичною доцільністю переймаються не лише «біло-сині».

Сьогодні, у свій професійний день, нам, журналістам, приємно відзначити, що суспільство висловлює нашій праці куди більшу довіру, ніж багатьом державним інститутам. Безсумнівно, те, що свобода слова великою мірою прийшла в Україну, - наслідок Помаранчевої революції, яка дала вивільнення суспільній думці.

Прийти в журналістику я, мабуть, мав би на десятиріччя раніше, але прийшов тоді, коли прийшов. Уже років десять гриміли які-небудь Любімов із Нєвзоровим, слабо розбавлені вітчизняними Вереснями. Хтось ішов у політику, хтось давно став мільйонером. Я ж сидів за розхитаним столом редакції інформації обласного ТБ і гарячково «відписувався», призвичаюючись до нових слів: «ВХС», «синхрон», «кор. в кадрі/за кадром».