Початок кінця революції

      У цю суботу на Жовтневій площі Мінська, де з 19 березня тривають акції протесту проти результатів президентських виборів, може відбутися офіційне і помпезне прощання з так званою «джинсовою революцією». Єдиний кандидат у президенти від демократичних сил Олександр Мілінкевич закликав своїх співвітчизників прийти 25 березня, у День Волі, на площу, аби влада «побачила справжню потужність демократичних сил». Побачила, подумала і, як того, мабуть, хочеться опозиціонерам, зрозуміла, що вже на наступних виборах за кілька років так легко Лукашенку фальсифікації та залякування народу з рук не зійдуть. Принаймні такий сценарій подій у найближчі дні, тобто поступове завершення «революції», є достатньо логічним.

      Адже, по-перше, замість закликів щоденно і цілодобово збиратися на головній площі столиці для реально безперервного масового протесту, опозиція просить білорусів влаштувати «шоу для влади» у конкретний день як одноразову акцію. По-друге, ряди учасників акцій протесту таки рідшають, хоча, слід віддати належне, багато з них тримаються на площі цілу ніч і паралельно охороняють свої 20 наметів. По-третє, арешти революціонерів-активістів з кожним днем посилюються, що організаційно послаблює опозицію. Серед останніх помітних арештантів — представники керівництва Об'єднаної громадянської партії Анатолій Лебедько та Олександр Добровольський, яких засуджено на 15 та 10 діб відповідно. Масові затримання та залякування революціонерів підштовхнули іншого кандидата у президенти, солідарного з Мілінкевичем, Олександра Козуліна звернутися із закликом до прихильників опозиції розходитися з Майдану, аби не допустити подальших масових репресій. Не абсолютно, але в дечому згоден з ним «єдиний» Мілінкевич, який каже, що студентів, які зараз стоять на площі, міліція фотографує, а потім, провівши опізнавання, виключатиме з навчальних закладів. При цьому він прямо не закликає покидати Майдан, на якому провів уже другу ніч, але визнав, що... мітингами не вдасться знести режим Лукашенка.

      Однак, на відміну від акцій протесту п'ятирічної давності після президентських виборів, де головний опозиційний кандидат врешті-решт визнав свою поразку, Мілінкевич не здається. Він майже як Ющенко у 2001 році «йшов, щоби повернутися», оголосив про створення демократичної коаліції, яка «буде боротися за свободу в Білорусі». Такий сценарій подій був прогнозованим ще до виборів. Адже, якщо в Україні півтора року тому була критична маса людей, негативно налаштованих на «кучмівський режим», то в Білорусі більшість населення таки підтримує «бацьку». Зокрема, і завдяки зомбуванню населення та абсолютній відсутності свободи слова. Тому білоруський Майдан, як і минулорічний азербайджанський, за найоптимістичніших прогнозів можна ототожнити з нашою «Україною без Кучми», тобто своєрідною репетицією перед майбутньою, хоча, можливо, і не дуже швидкою, оксамитовою революцією.