Йосип Джугашвілі дивиться мультики

      Чи повинні нащадки відповідати за діяння свого відомого попередника? Ніби ні. Але відтяти зв'язок з ним вони також не в змозі, навіть якби того дуже бажали. Кореспондент польської «Газети виборчої» Войцех Ягельський побував у Грузії та відвідав у Тбілісі потомків Йосипа Сталіна. Серед них є також повний тезка колишнього радянського диктатора. Йосипу Віссаріоновичу Джугашвілі тепер вісім років, і він ще не усвідомлює, ким був його прапрадід. Але дуже сумує за батьком, Віссаріоном, який майже рік тому виїхав з Грузії до Америки, звернувся по політичний притулок і, схоже, забирати свою сім'ю не збирається.

      Сосо (грузинське скорочення від імені Йосип), молодший брат Йосипа Джугашвілі, трирічний Василь, та їхній дядько Яків є останніми потомками Сталіна, які мешкають у Грузії. Сосо навчається у звичайній тбіліській школі, захоплюється математикою. Після школи залюбки переглядає по телевізору свої улюблені мультики про Тома і Джеррі. А ще він любить плавати — до басейну його відвозить автомобілем дядько.

      Мати хлопців, Нана, займається домашнім господарством, а дядько Яків, який дуже схожий на свого прадіда, намагається, як лиш може, замінити хлопцям батька. У нього це виходить не кращим чином, особливо з огляду на матеріальне становище. Яків — художник і ледь-ледь зводить кінці з кінцями. Він мешкає з дружиною Ніною, також художницею, на 40 квадратних метрах житлової площі без кухні. Малює олією картини у помешканні свого батька, внука Сталіна, полковника Радянської Армії у відставці Євгенія Джугашвілі, який тепер живе в Москві. Батько Євгенія, син Сталіна — Яків, у роки Другої світової війни потрапив до полону та загинув у нацистському концтаборі Захсенхаузен. Як пам'ятаєте, Сталін тоді відмовився обміняти сина на полоненого німецького генерала, сказавши страшну фразу, що стала легендарною: «Генерала на солдата не міняють».

      Яків мешкає не в кращому районі Тбілісі. Коли він виходить зі своєї багатоповерхівки, то намагається не помічати підлітків, які на східцях вводять собі шприцами наркотики. Він лише розганяє ногами вгодованих щурів, яких розвелося надмір. Яків вивчав малярство в Академії мистецтв у столиці Шотландії Глазго, але після повернення на батьківщину працює «в шухляду». Він не пам'ятає, коли востаннє продав свою картину, а про виставку навіть не мріє. Він живе за ті гроші, які надсилають його батько з Москви та брат з Америки. За них він також утримує дружину брата та двох її синів.

      38-річний режисер-документаліст Віссаріон наприкінці 80-х років, ще студентом, був постійним учасником мітингів у Тбілісі за незалежність Грузії. Він був змушений виїхати до Америки після того, як на грузинському державному телебаченні йому просто в обличчя сказали: «Ми не дозволимо, щоб у Грузії демонструвалися фільми, автор яких має прізвище Джугашвілі». Яків, який обертається в колах богеми Тбілісі, також переконаний, що жодна з художніх галерей міста не погодиться виставляти його картини з огляду на його прізвище. Він скаржиться: «У сучасній Грузії прізвище Джугашвілі однозначне вироку на повну ізоляцію». Яків також подумує про еміграцію.

      На думку Якова, причина ворожого ставлення влади до потомків Сталіна, які мешкають у Грузії, — зовсім не нелюбов до тирана. Він вбачає головну причину в політичній діяльності свого 67-річного батька Євгенія Джугашвілі. Цей найстаріший з усіх членів клану Джугашвілі на попередніх президентських виборах 2000 року активно підтримував комуніста Джумбера Патіашвілі, противника Едуарда Шеварднадзе. Яків говорить: «Хоча Шеварднадзе є людиною злопам'ятною та мстивою, але він забув би той факт. Та мій батько як затятий комуніст та до того ж відома і шанована в Грузії людина почав нагадувати про комуністичне минуле тим, хто тепер проголошує себе найвідданішими прихильниками демократії. А цього йому вибачити не могли, бо в Грузії тепер правлять ті ж комуністи, що і багато років тому. І що найгірше, правлять так само, як і в давні часи. Лише хочуть, щоб їх називали демократами».