Говорячи про Вищу раду юстиції, слід передусім вирішити, чи потрібен такий орган узагалі. Є Вища кваліфікаційна комісія суддів, є Вища рада суддів і є Вища рада юстиції... Наріжним каменем діяльності останньої є робота з суддівським корпусом. Під цією роботою слід розуміти, зокрема, розгляд подання на суддю, звільнення котрого, згідно з новим законопроектом, може ініціювати лише Вища рада юстиції. Але ж остаточне рішення в будь-якому разі лишається за Верховною Радою, яка суддю на посаду призначає. При цьому, однак, хід поданню щодо зняття повноважень з судді дає ВРЮ. Проте судді пропонують, щоб до цього долучалася ще й думка Вищої ради суддів...
Головним же моментом у цьому законопроекті є його авторство. Вже не раз говорилося про це, і не раз таке питання порушувалося на засіданнях парламентського Комітету з питань регламенту та депутатської етики: Сергій Ківалов, один зі співавторів законопроекту, є одночасно і народним депутатом, і головою ВРЮ. Це, звичайно, суперечить чинним засадам Конституції, за якою можна бути лише або депутатом, або керівником такого органу, як Вища рада юстиції. І те, що законопроект створював саме Ківалов, накладає, певна річ, суттєвий відбиток на цей документ, який дає певний карт-бланш Вищій раді...
І все ж перебільшувати значення як нового законопроекту, так і Вищої ради юстиції не варто. Зрозуміло, що додатковий вплив на суддів з прийняттям закону ВРЮ отримає: невгодні судді просто опиняться на гачку подання, яке на них може зробити Вища рада юстиції. Проте без згоди Ради Верховної звільнити суддю, позбавити його суддівського статусу, місця роботи та недоторканності ВРЮ не має права. Ось про це і слід пам'ятати.
Якби насправді новий законопроект робив би Вищу раду юстиції самодостатнім органом із не обмеженими більше ніким можливостями, то такий закон, напевне, не пройшов би горнило сесійної зали. За нього не проголосували б депутати. Але поки що такої небезпеки для правового поля України нема, і не тут її треба шукати. Бо, зрештою, не з Вищої ради юстиції телефонують суддям і вказують їм, яке рішення слід прийняти. Це робить Адміністрація Президента й особисто сам «адміністратор»... Верховний Суд це також робить, тому що від нього залежить сказати судді: «Приймеш таке-то рішення, то ми його все одно тут, у Верховному суді, скасуємо, а ти отримаєш догану за неправомірні дії...»
У даному випадку треба пам'ятати про інше: ініціатор законопроекту, тобто Ківалов, лобіює свій меркантильний інтерес. Звісно, дивним було б, якби він цього не робив. Але депутатам необхідно цьому запобігти, скажімо, шляхом висунення власного альтернативного законопроекту. І якщо так і станеться, то хай би Ківалов у своєму варіанті закону хоч пожиттєве головування у ВРЮ собі виписав, ба навіть тричі пожиттєве, це вже нічого не змінить, якщо, повторюся, Верховна Рада у цьому питанні займе чітку позицію.
Про такі моменти ми, звичайно, будемо ще говорити у Верховній Раді. Хоча, з іншого боку, я справді не розумію, звідки стільки емоцій навколо законопроекту Ківалова. Він, певна річ, неякісний, але натомість дуже прозорий — мається на увазі те, що дехто хоче забезпечити себе вигідним кріслом на решту життя, і це абсолютно очевидно. Так що в цьому законі не можна заблукати, цей «ліс» такий рідкий, що з-поміж дерев видно сусідню вулицю. І жодних підводних каменів, які є небезпечними і які можна було б не помітити, в ньому немає. Тут треба просто приймати його або ні.
Хочу ще додати те, що, в принципі, Вища рада юстиції — це похідна від нинішньої системи. Це її віддзеркалення та одна зі складових. Тому зараз нарікати на неї — це все одно, що нарікати на погану дорогу, яка зіпсувала автомобіль. То ж не їздь по таких дорогах або поміняй їх. Можна законом зобов'язати Вищу раду юстиції нагородити, приміром, суддю Василенка медаллю, але ВРЮ все одно цього не зробить. Можна вписати у закон про ВРЮ ще бозна-які ідеальні норми, але якщо теперішній режим буде вічним, то, на жаль, нічого з виконання такого закону не вийде.
