Шопен і Мендельсон для старших Сумських

      На урочистості «молодят» доньки запросили у ЗАГС Голосіївського району. За місцем прописки, так би мовити. І дуже потім шкодували з цього приводу. Оскільки тісніше приміщення для такої відповідальної події з величезними труднощами можна знайти хіба що в якомусь віддаленому райцентрі. А тому й довелося раз по раз вибачатися Ользі та Наталі перед гостями, які упродовж церемонії по кілька разів наступали один одному на ноги.

      Хоча спершу перепрошувала сама Наталя — вони з сином Владиславом прийшли першими і разом із журналістами чекали батьків та інших гостей біля входу. «Молодята» затрималися хвилин на тридцять. Журналісти вже почали хвилюватися: а чи не вкрали там, бува, наречену? Аж ось із двору вигулькнула і машина із Сумськими-старшими. Щасливі й розчулені, акторське подружжя В'ячеслав Гнатович та пані Ганна дякували гостям, а надто — дітям. Разом із батьками приїхали Ольга Сумська з чоловіком і доньками. До слова, Віталій Борисюк на святі був єдиним зятем «молодят» — не було ні Анатолія Хостікоєва, ні двох попередніх чоловіків Ольги і Наталі, які до визначення «зять» уже давно додали «екс». А от онуки виявилися дисциплінованішими — В'ячеслав, Дарина, Тоня і маленька Аня відклали всі свої справи і прийши привітати бабусю й дідуся.

      «Ви знаєте, а весілля ж, як такого, у нас і не було, — почала згадувати пані Ганна. — Так, зібралися собі, посиділи, на столі були вареники та узвар... А оце нам доньки влаштували таке свято... Навіть і не віриться, що минуло вже п'ятдесят років. Мені здається, я залишилася такою ж, як і була. Відчуваю себе років на сорок п'ять. І досі бережу листи, які мені писав В'ячеслав Гнатович. Їх у мене — більше ста». Дарина відразу ж почала просити бабусю дати ті листи почитати.

      Церемонія була короткою, але дуже зворушливою. «Молодята» отримали пам'ятний документ про золоте весілля, поцілувалися під обов'язкове «Гірко!» і втішено приймали вітання від доньок, які дружно плакали. У музичний супровід церемонії, окрім Маршу Мендельсона, додали ще й Вальс Шопена. Улюблений вальс пані Ганни, бабуся якої, як з'ясувалося, була полькою.

      «Знаєте, я ж і не думав, що доживу до цього дня, — зізнався В'ячеслав Гнатович. — Мене ж і розстрілювали, і сам я штопаний-перештопаний. А тепер ось — таке щастя». Діти бажали батькові, щоб той тепер мав за орієнтир діамантове весілля і жив довго та щасливо. «Ви знаєте, я ж досі пам'ятаю ті дні, коли ми познайомилися з В'ячеславом Гнатовичем. Навіть пам'ятаю, у якій він сорочці був, які пісні на акордеоні грав. Пригадую, як вперше поїхала до нього в село Верблюжку. Приїжджаю — а його мама корову пасе. Запитує: «Ви Галя?» А очі в неї такі красиві-красиві...» «У кого — в корови?» — не втримався хтось і з дотепників. «Ну в корови само собою», — прийшов на допомогу дружині В'ячеслав Гнатович. І було в його словах та погляді стільки ніжності та любові...