Доохоронялися до самої ручки

01.12.2005
Доохоронялися до самої ручки

      Упродовж останніх років не стихають суперечки довкола не зовсім щасливої долі волинських зубрів, які, попри захист і покровительство Червоної книги, фактично зникли із предковічних лісів знаменитої Цуманської пущі. Природоохоронці, лісівники, науковці ламають списи у суперечках, що ж таки насправді найбільше вплинуло на те, що ці звірі, завезені на Волинь у 1965 році, через сорок років представлені нині 30 (32 чи 38 — так остаточно і не встановлено) особинами. А починалася їхня популяція із 15 голів, тобто фактично прийшли майже до того, з чого починали...

 

      Ще у 1990 році чисельність царя волинського лісу сягала 205 особин, і то був пік його розквіту. Рівно через десять років, тобто у 2000-му, чисельність зубра скоротилася майже у чотири рази і становила лише 56 голів! Навіть при всій своїй товстошкурості цей могутній звір не витримав десяти років української незалежності, як дехто сумно іронізує. Насправді ж він не витримав іншого — процвітаючого у ці роки масованого браконьєрства, диких полювань з ознаками організованого і легального мисливства та інтенсивного вирубування лісів. Частково погоджуються з цим і спеціалісти-мисливствознавці обласного управління лісового господарства. Проте версій публічно звучало немало і різних. Говорилося і про вплив сонячної радіації, і про вироджування зубрів через близьке схрещування, але офіційної думки науковців-біологів з цього приводу чути не доводилось. А за приплодами молодняку постійно спостерігали єгерські служби та спеціалісти-екологи при проведенні щорічних обліків, тому тему виродження через близьке схрещування екологи вважають надуманою.

      — Згадую, рано-вранці, коли тиша аж дзвенить, ідеш зі Звірова на зупинку і бачиш, що пасеться стадо з 90—100 зубрів. Ще років шість тому у лісах Звірівського та Муравищенського лісництв можна було зустріти на пасовищах стада зубрів до 30 особин. А тепер аби всього 30 набралося. Чому лісівники не хочуть з вертольота обліковування зубрів провести? Та тому, що тоді все буде видно: і скільки лісу порубано, і скільки насправді зубрів лишилося. Єгері та мисливствознавці кажуть, що зубри на сусідню Рівненщину мігрували. Може, й мігрували, однак в інших регіонах їхня популяція не збільшилася. То куди ж, питається, вони мігрували? Тим більше що зубр — не корова. Він на одному місці пасеться і нікуди не йде. Це кабан може на 200 кілометрів у пошуках харчів іти. Та коли кормової бази недостатньо, та ще й стріляють безперестанку — може, й пішов зубр кудись. Витримати елітні облавні полювання, що влаштовували у звірівських лісах, а фактично у місцях зимової концентрації звірів, не кожен зубр зможе. Уявіть собі: приїжджають трактором 15—20 загонщиків, потім 5—6 джипів, і починається стрiлянiна. До 60 і 100 пострілів за день нараховували. Звір носиться у тому пеклі, як навіжений. Не кажу, що в зубрів стріляли, але який стрес звір пережив! Може, й мігрували, але думаю, що зубр на ковбасу пішов. Приватних цехів нині багато працює, а м'яса не вистачає, — висловлює свої невеселі припущення Володимир Граковський, інспектор держуправління екоресурсів.

      Хто тільки у Цуманській пущі за ці роки не полював: тут побували два попереднi президенти (про Віктора Ющенка наразі нічого сказати не можу), всi прем'єр-міністри і міністри, не кажучи вже про дрібніші фігури державно-чиновницької ієрархічної драбини та партійно-комуністичної номенклатури ще радянського періоду. Однак жити зубрам стало несолодко, коли до лісу посунула некерована браконьєрська армада саме наших часів.

       Основна причина різкого зменшення поголів'я зубра — браконьєрство. Єгерський склад державного мисливського господарства «Звірівське» недостатньо забезпечує охорону мисливських угідь від браконьєрів. Так, принаймні за останні 10 — 12 років, не виявлено жодного випадку незаконного полювання на зубрів, у той час як майже щороку знаходять туші загиблих тварин — внаслідок таких полювань. І за період з 1992 по 2000 рік зареєстровано 27 випадків загибелі зубрів. Та, попри це, кількість складених єгерською службою господарства протоколів, навпаки, зменшується, — висловлює свою точку зору на проблему Анатолій Гламазда, начальник відділу державної лісової інспекції держуправління екоресурсів у Волинській області.

      Близько десяти років тому екологи виявили, що протягом останнього 30-річчя в лісах Звірівського та Муравищенського лісництв, де мешкала популяція волинських зубрів, площа цінних соснових і дубових насаджень зменшилася на 880 гектарів, а березово-вільхових збільшилась на 1700. Природоохоронці неодноразово попереджали лісівників, що рано чи пізно доведеться визначатися із пріоритетами: або ведення лісового господарства, або належний розвиток мисливського господарства у цьому унікальному куточку природи, де на відносно не великій території було сконцентровано велику і досить різноманітну кількість тваринного світу. Та до їхніх попереджень не особливо прислухалися і намагалися поєднувати непоєднуване: експлуатуючи заповідні ліси, вирубуючи високобонітетні сосново-дубові насадження і замінюючи їх другорядними породами, намагалися тримати при цьому колись справді високу марку цивілізованого мисливського господарства.

      — Отож сотні гектарів пустирів заросли травою і самосівом, а через це немає достатньої кормової бази для звірини. Тобто зруйновано паритет між лісовим і тваринним світом не лише на десятки, а на сотні років. Це і призвело до катастрофічного погіршення середовища існування зубрів. Хоча мисливському господарству «Звірівське» держава з бюджету щороку виділяла кошти. Скажімо, у 2004 році — 96,1 тисячі гривень, що становить 34 відсотки усіх коштів, виділених на ведення мисливського господарства області. Звичайно, цих коштів, може, й не достатньо для ефективного ведення господарства. Але ж були ще й інші джерела надходжень. Були кошти від селекційного відстрілу зубрів, який дозволявся іноземним мисливцям за немалі гроші. З 1992 по 1999 рік було відстріляно 29 зубрів, іноземці заплатили 7 тисяч німецьких марок за мисливські трофеї, не кажучи вже про продане м'ясо. Якщо порахувати, то при господарському підході до справи навіть на цьому можна було б заробляти щороку 45—50 тисяч гривень і витрачати їх на охорону та відтворення поголів'я зубрів. Як ці кошти використовувалися насправді — можна лише здогадуватися. Тим часом план заготівлі кормів для підгодівлі тварин у зимовий період не виконувався. Не вистачало і кормових полів. Лише у 2000 році управління лісового господарства дало згоду на створення загальнозоологічного заказника місцевого значення «Зубр» на площі 2732 гектари, хоча ми пропонували створити ландшафтний парк на площі 8682 гектари. Після того, як протягом ще трьох наступних років (2000 — 2002 рр.) у прилеглих до новоствореного заказника лісових кварталах рубками головного користування був вирізаний стиглий ліс, тобто кращі лісові масиви, управління лісового господарства дало згоду на розширення заказника до 4050 гектарів.

      Попри все і досі на Волині не затверджено регіональної програми збереження зубрів. Хоча у відділі мисливського господарства обласного управління лісового господарства вважають, що цією проблемою повинні перейматися не лише на регіоальному, а й на державному рівні і лісівники, й екологи, і науковці. Словом, усім миром треба зубрів рятувати.

      А в тому, що ця програма необхідна, ще раз переконують тривожні статистичні дані. У 1988 році на територіях восьми областей України у десяти популяціях налічувалося близько 440 зубрів, з них на Волині — близько 150. Нині поголів'я в межах України становить 325 особин, тобто зменшилося на 115 голів. З них на Волині — на 112, тобто зменшення відбулося за рахунок Волинської області. Феноменальне явище, чи не так? Може, науковці пояснять, у чому полягає унікальність волинських зубрів, які мають таку дивну здатність до вимирання?

      Зрозуміло, що в революційні часи змін суспільно-економічних устроїв, коли бал править беззаконня, коли жменька людей накопичує первісний напівкримінальний капітал, коли громадян безсовісно грабують під красивими вивісками віртуальної приватизації , смішно було б думати, що в цьому хаосі хтось буде дуже перейматися долею якихось зубрів. Як, власне, і долею лісу, який за роки незалежності був пограбований і понищений не менше, аніж багатостраждальні зубри. Годі казати про лісових велетнів, якщо навіть лосів на Волині залишилося 480, а на початку 1990-х років поголів'я цього красивого звіра становило 1688 голів. У тих же Цуманських мисливських угіддях ще донедавна привільно почувалося 96 лосів, а вже через 15 років їх залишилося 6. Доохоронялися, як-то кажуть, до самої ручки. І якщо на зубрів «вплинула» радіація, то на лосів що вплинуло? Напевне, теж ковбасні цехи.

      А наостанок ще трохи цікавої статистики та інформації для роздумів. В Україні, площа якої становить 604 тисячі квадратних кілометрів, щорічно добувається 1 тисяча оленів, 6—8 тисяч голів кабана і 5—7 тисяч голів козулі. У сусідній Польщі, площа якої майже удвічі менша (313 тисяч кв. м), добувається у 39 разів більше оленів, у 10 разів більше кабанів і у 17 разів більше козулі. Хочеш стріляти — думай про відтворення. Та на останнє у нас, як правило, не вистачає коштів. Достріляємо те, що маємо, а потім думатимемо про відтворення?

  • І на дереві паляниці родять

    Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра. >>

  • Оаза для «родичів» Тимка

    Популярність харківського синоптика байбака Тимка, що вже десять років поспіль прогнозує у лютому весняну погоду, ніскільки не вплинула на чисельність місцевої популяції цих симпатичних тваринок. >>

  • Якщо глисти не з’їдять...

    Здавалося б, тому факту, що за останні 15 років у головній річці України з’явилося шість нових видів риби, треба радіти. Але у фахівців це, навпаки, викликає тривогу. >>

  • Лише екзотики бракувало

    На Харківщині плесо найбільшої річки Східної України — Сіверського Дiнця — місцями повністю вкрила широколиста пістія. Приголомшені екологи здивовано розводять руками: цей тропічний водяний бур’ян росте винятково у спекотних частинах світу, тому появу його на Слобожанщині називають небезпечною сенсацією. Якщо лапата рослина з довгим коренем успішно перезимує в наших краях, то боротися з нею стане ще важче. Для Сіверського Дінця, що й без того серйозно потерпає від забруднення заводськими стоками, тропічна «окупація» може обернутися серйозним екологічним лихом. >>

  • «Кафрські буйволи мене мало не затоптали»

    Віктора Гавриленка, директор заповідника «Асканія–Нова», можна слухати і не наслухатися. А ще краще побути з ним на природі. Хіба не диво спостерігати, як віслюки, побачивши в степу машину з «шефом», прагнуть її зупинити, перекривши дорогу. У такий спосіб вони випрошують собі гостинці — звикли, що в Віктора Семеновича для них завжди є щось смачненьке. Звернення до хитрунів зазвичай починається з лагідного «звірята»… >>

  • Покинутий рай

    Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду. >>