На обкладинці своєї книжки він майже Річард Гір. Із беджиком на грудях. Зараз історик нашого кіномистецтва, Любомир Госейко, який народився в сім'ї українських політичних емігрантів у Парижі і все життя прожив у французькій столиці, на Гіра вже не схожий — відростив вуса. І в нього якесь дивне волосся: скрізь чорне, тільки біля лівої скроні — сива пляма. Але щось акторське в гарному сенсі цього слова, легкий пафос, шарм, лоск усе одно є у цьому 54-річному славістові, режисерові, кінознавцеві та рекламістові і т. д., включно з членством у Французькій асоціації дослідження історії кіно та Національній спілці кінематографістів України.

Цьогорічний лауреат Нобелівської премії з літератури Гарольд Пінтер минулої середи був відзначений ще й найвищою щорічною чеською літературною Премією імені Франца Кафки. З огляду на поганий стан здоров'я, 75-річний Пінтер не зміг прибути на урочистості до Праги, за що письмово вибачився ще кілька тижнів тому, а нагороду доручив отримати своєму приятелю, колишньому президенту Чехії Вацлаву Гавелу, який також є визнаним драматургом. Отримуючи нагороду, Гавел сказав: «Я є особистим приятелем Гарольда Пінтера впродовж 20 останніх років, а з його роботами познайомився ще раніше. Я часто казав собі, що хотів би вміти писати так, як Пінтер».

Цей рядок з «Ювілейного гімну» Квінта Горація Флакка в перекладі Григорія Порфировича Кочура якнайкраще передає те натхненне, радісне почуття, з яким кияни поверталися додому зі Львова по завершенні Всеукраїнської наукової конференції «Григорій Кочур у контексті української культури другої половини ХХ віку», що тривала протягом двох днів жовтня у Львівському національному університеті ім. Івана Франка.