«Людина року США» 1999 року. Дійсний член Нью-Йоркської академії наук з 1996-го. Через два роки він виграє міжнародний конкурс на одержання гранта науково-освітньої програми для вчених та викладачів (VSSEP). Бібліографічне товариство Кембриджського університету зарахувало його у списки найвидатніших учених XX століття. А ще — доктор фізико-математичних наук, професор, а віднедавна заслужений діяч науки і техніки України. Всі ці почесні регалії належать одній людині, надзвичайно скромній і талановитій. Настільки скромній, що про них мало хто знає. Хіба що колеги, рідні та друзі. Навіть показуючи всі ці міжнародні посвідчення та дипломи, йому було трохи незручно: «А може, про це не пишіть?». Навпаки, про це треба і писати, і розповідати. Щоб усі знали, які талановиті люди живуть поруч з нами. Люди, які не здобули в житті ані палаців, ані банківських рахунків, які живуть у скромних, ще радянського «покрою», квартирах, але які змогли прославити Україну на цілий світ. Щоб ми зрозуміли — не лише футболом єдиним багата наша держава, хоча я дуже люблю цю гру. Щоб Україна знала, що Волинь — то не лише озеро Світязь і футбольний клуб «Волинь», а це й Леся Українка, і всесвітньо відомий математик Михайло Кравчук, і наш сучасник, один з основоположників радіаційної фізики України Георгій Давидюк, прізвище якого добре знане у світових та вітчизняних наукових колах. На жаль, широкому загалу воно менш відоме. Така вже несправедлива фортуна до науковців, чия повсякденна праця на ниві досліджень у нас донедавна залишалася малопомітною і малооплачуваною. Його багато разів кликали працювати за кордон. Там уміють тримати у полі зору тих, хто зробив і хто ще може зробити помітний внесок у розвиток науки, тим більше такої перспективної, як радіаційна фізика. Але він нікуди не поїхав, бо дуже консервативний у своїй любові, як і весь слов'янський люд. Він навіть не уявляє себе десь інше, ніж у Луцьку. Ніж у Волинському університеті, на своїй кафедрі фізики твердого тіла...