Львову туристів не бракує

      Вирушаючи за кордон, завжди хочеться взяти з собою кілька сувенірчиків із зображеннями рідного міста. На перший погляд, Львів у цьому плані ідеальний. Та, виявляється, саме львівську сувенірну продукцію у Львові не так вже й просто знайти.

      Весь «набір» складається переважно з вернісажних картинок, керамічних горнят та двох-трьох видів фотоальбомів. Дорого й нерізноманітно. І промоція туристичної привабливості страждає від цього не на жарт, — вважають власники однієї з небагатьох оригінальних сувенірних крамниць у Львові Іван та Ірина Алиськевичі.

      У магазинчику на площі Ринок продаються листівки, керамічні кухлі, тарілки, авторські вироби з дерева, скульптури, картини. І, звісно, «коник програми» — футболки з веселими написами: «Я — українець», «Don't worry, be ukrainian!», «Україна», «Львів». Ціна помаранчевої, жовтої чи синьої такої футболки — близько 25 гривень. Щоправда, підприємливі продавці з сусіднього вернісажу й тут знаходять для себе вигоду: перепродують ці футболки вже по 30—35 гривень. Та Іван з цього приводу не надто переймається. Натомість стурбований тим, що влада міста практично не займається промоцією Львова як туристичного центру. А відтак і в крамницях майже нема що запропонувати туристам, які завжди шукають різноманітних сувенірів, тематикою пов'язаних саме зі Львовом.

      «Попит на все це є — та ніде брати цю продукцію. У нас майже немає підприємства, яке б виготовляло і продавало як сувеніри, наприклад, якісні відеофільми про місто», — каже Іван. Через попит саме на таку продукцію в Івановій крамниці туристам пропонують самотужки виготовлені компакт-диски з львівськими фотографіями. До слова, Іван закінчив Львівську музичну академію імені Лисенка, лауреат трьох міжнародних конкурсів флейтистів.

      «Я побував у багатьох країнах світу, і в кожній країні туристи без проблем можуть знайти і безкоштовну карту міста, і вказівники, і навіть, як в Іспанії, цілі вулиці сувенірних крамниць, — продовжує Іван. — А у нас я не бачу централізованого підходу до такого важливого питання як туристична привабливість».

      Сувенірний бізнес — сезонний, у Львові на ньому не надто багато заробиш. Іван та Ірина відкрили свою крамницю кілька місяців тому, і торгівлю сувенірами доводиться поєднувати з торгівлею та прокатом відеокасет, дисків, друком фотографій тощо. Крамниці доводиться часто також виконувати функції й інформаційного центру: саме сюди туристи приходять, щоб спитати, де найближчий туалет чи готель, або ж щоб знайти гіда.

      Аналогічна ситуація з промоцією Львова і в інтернеті — там вкрай важко знайти повноцінний сайт, який би приваблював якомога ширшою інформацією, а не відлякував похмурими фотографіями кількарічної давнини. Можливо, і через це також до Львова все ще бояться їхати мешканці Східної України?

      «Наших покупців дивує, що в центрі міста багато невідремонтованих будинків, є залізні, радянські вітрини, — скаржиться підприємець. — Наше місто має величезний туристичний потенціал, але такого безладу, як у нас, я ще не бачив ніде».

      Серед футболок з написами найбільшою популярністю в покупців користуються «найрадикальніші» — «Дякую тобі, Боже, що я не москаль!». А купують їх переважно... туристи з Росії, яким, як не дивно, такий жарт дуже до вподоби. «Хоча дехто пробував звинувачувати нас у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, та все-таки більшість людей розуміє, що це — жарт. Бо саме поняття «москаль» — віртуальне», — сміється Іван. Та скидається на те, що туристична привабливість Львова також є чимось радше віртуальним, аніж реальним.