Кава з миротворцями

22.09.2005

 

      Серед регіонів України Житомирщина займає передові позиції у підготовці та відправці миротворчих контингентів і персоналу в різноманітні зони конфліктів для стабілізації та підтримки миру в усьому світі. На теренах Житомирщини мешкає кожен десятий миротворець України.

      Із хлопцями, які були в Іраку, зустрівся випадково, зайшовши в одну з житомирських кав'ярень, розташовану на пішохідній вулиці Михайлівській. Кафе було набите вщент, тож нічого не лишалося, як підсісти до трьох хлопців, які сиділи в куточку зали. Вони виглядали дуже просто, і я б ніколи не подумав, що цих молодиків щодня обстрілювали з автоматів та гранатометів. Поки підносили каву, ненароком підслухав їхню розмову, скоріше, навіть спогади про Ірак.

      — Я тисну йому руку, — розказує худорлявий хлопець навпроти мене, і кажу: мене Олегом звати, а він мені у відповідь: Олексій. Він мені: яке звання? Я йому кажу, а він мені: підполковник. Стало трохи не зручно, що я його Льонею називав усю дорогу, а він подивився і каже: все одно в одній бляшанці їдемо, і куля не спитає, яке в кого звання.

      І тут я не втримуюсь і запитую: «Ти що, в Іраку служив?». На той момент гарячих точок більше ніяких не міг придумати. I почув у відповідь: «Так, ми всі служили. Хлопці провели в Іраку близько півроку і кожен iз них виконував свої функції».

      — Дома краще? — запитую.

      — Дім є дім, але ми чекали кращого ставлення в рідній частині. Спершу обіцяли високу зарплату, кімнату, а виходить так, як і було до цього, живемо в казармах. Ось, наприклад, документи учасників бойових дій уже більше двох місяців забираємо. З частини не відпускають, та й у комісаріаті голову морочать. Доведеться знову чекати.

      — А потрапити до Іраку складно?

      — Як кому, хто за гроші, хто використовує свої знайомства, декому просто щастить. Головне — дуже хотіти, а якщо хочеш — обов'язково потрапиш.

      — Кажуть, у перші дні дуже важко пристосуватися?

      — Там щодня важко, головне — головою думати, а потім обов'язково звикнеш. Досвід набувається дуже швидко, буквально за лічені дні знаєш, що робити в гарячі хвилини, куди лізти, а куди краще і носа не сувати.

      — Я чув, що до харчів дуже важко звикнути, а ще й спека дістає?

      — Із цим проблем зовсім немає. Американці постачають настільки добре, що на базарі в Житомирі такого точно не побачиш.

      — А як до вас ставляться інші так звані миротворчі сили?

      — Американці дуже зверхньо, до речі, як і до інших. Та ми з ними майже і не контактували, по-перше, дається взнаки незнання мови, по-друге, якісь вони не такі, як усі. З поляками краще, правда, вони постійно намагаються «шлангувати» і підпиратися нами. Наприклад, на виборах вони зовсім нам не допомагали. А щодо ставлення, то між частинами ходить чутка, що українці дуже відчайдушні хлопці. І це правда, бо нам будь-які умови підходять, і боятися нам нічого.

      — Стріляли часто?

      — Щодня. Але є багато ситуацій, коли ми зброю застосовувати не маємо права. Часто доводиться просто тікати, ми ж миротворці, а не загарбники.

      — Хлопці, а як ви стрес знімали, є якісь особливі методи?

      — Звичайно. Купували у місцевого населення віскі, правда, після нього на ранок дуже погано. Але знайшли простий вихід: кидали у пляшку активоване вугілля, а потім уже пили. Іноді полювали на диких кабанів, їх там дуже багато, ще можна рибу поглушити в Тигрі гранатами, але це ми робили дуже рідко.

      — Хочеться повернутися назад і трохи помиротворити?

      — Дуже.

      Після цих слів один із них підвівся і нагадав іншим, що треба йти, може, сьогодні пощастить «корочки» забрати. Ми попрощалися, я допив свою каву і теж пішов.

 

  • У бiй проти москалiв... веде Суворов?

    Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>

  • «Викликаємо вогонь на себе!»

    Смерть, яка могла стати його смертю, Володимир Муляр тепер бачить часто — запис відеосюжету горезвісного російського каналу «Анна ньюс» він скачав собі у смартфон як пам’ять про пекло, пережите на трасі Бахмутка. В другій половині жовтня 2014 року саме тут була найгарячіша точка АТО — легендарний 32-й блокпост, крайній форпост українських Збройних сил, що на два тижні опинився в оточенні терористів. >>

  • Призов по-київськи

    Тим, хто в непростих умовах став до зброї рік тому, потрібна заміна. Саме з цією метою військові комісаріати виконують нові завдання з комплектування Збройних сил України та інших військових формувань. Цими днями завершується перший етап четвертої черги часткової мобілізації. >>

  • Героїзм кіборга «Динамо»

    Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». >>

  • Ешелон свідомих

    Не на схід, а на захід відбув позавчора з Києва ешелон із першою командою мобілізованих у рамках першої в цьому році черги мобілізації. «Будуть і наступні відправки, але кожна — спочатку в навчальні центри, а не в АТО. Усі мобілізовані проходитимуть через навчання. Від 30 до 45 діб триватиме бойове злагодження», — пояснює Віталій Чекаленко, комісар Дарницького районного військового комісаріату. >>

  • Ордени старлея Коли

    Його позивний — Кола. Донедавна він полюбляв цей напій. Тепер не п’є — не може. Бо в Маріуполі в блокаді, коли вже не було води, довелося не раз на колі «мівіну» запарювати... >>