Розумний, сильний, непитущий ротвелер. (Фото Володимира СТАДНИКА.)
Раніше люди не переймалися питаннями, чи є в них будь-який моральний обов'язок перед «братами нашими меншими». Тільки на початку 70-х років минулого століття виник новий рух за права тварин. Було проголошено, що вони мають таке саме право на життя, позбавлене страждань, як і будь-яка інша істота на землі. Створена 15 років тому за ініціативою біолога Світлани Шевченко громадська організація — Кінологічна спілка України (КСУ) — для багатьох стала передвісником того, що невдовзі й наша країна відчує, як зближуються кордони.
На сайті КСУ розміщено «Десять прохань цуцика до майбутнього хазяїна». Перше таке: «Я житиму всього лише близько десяти років. Будь-яка розлука з тобою завдаватиме мені страждань. Подумай про це, перш ніж мене придбати». А втім слід визнати, це чи не найостанніше, що спадає на думку, коли милуєшся на ринку пухнастою чотирилапою малечею у кошиках.
Прийнято вважати, що найрозумніші собаки — вівчарки. Але насправді інтелект собак цієї породи не дуже високий. Не вирізняються інтелектом і добермани. Щоб дійти такого висновку, досить поспостерігати, як поводять себе їхні власники. Вони постійно палять, тому що нервують через непослух собаки, а під час тренувань на майданчику б'ють своїх вихованців. А ще неслухнянішим стає доберман, коли виявляє інтерес до протилежної статі. Із ротвелером такого бути не може, він вирізняється дуже добрими якостями. Справжній собака — як компаньйон. Він дуже відданий. Кожен, хто має ротвелера, скаже вам, що цей собака особливий, розумний, добрий і сильний. Власники цих собак помітно відрізняються від решти. Передусім вони дуже дружні між собою. Трапляється, коли заводиш собак якоїсь іншої породи, то відчуваєш, ніби потрапив у зовсім інше товариство. Скажімо, якщо йдеться про кінологів, які тримають бульдогів, то на стосунках цих людей сильно позначається те, що вони намагаються перш за все мати зиск зі свого ремесла, а тому про приязнь до собак не говорять.
Багато хто побоюється бульдогів. Це порода, яка важко піддається дресируванню, в ній не передбачено підпорядкування волі власника, що доволі неприємно. Цей собака ніколи не стає компаньйоном, гризеться із собою подібними. Він належить до спеціально вирощеної бійцівської породи, яку не зупиняє ніякий фізичний вплив: пес або не відчуває болю, або його це навіть «заводить». Майте на увазі: навіть якщо він робить щось не те, не бийте його, масимум, що можна, — з докором постукати газеткою по спині.
Який у собаки найсильніший інстинкт, не скаже вам жоден кінолог. Відповідь зводиться до того, що в кожної породи свій: у однієї — охоронний, в іншої — інстинкт продовження роду. У бульдогів, поза сумнівом, понад усе — бажання поїсти, а от мисливський собака може бути голодним, але заради здобичі піде куди завгодно, хоч на лід. Це такі породи, за що й кошти платять. Анекдот у тему. Якось на Пташиному ринку до продавців прийшов покупець із претензією. Я, каже, купив у вас кавказьку вiвчарку, а вона, подивіться, зовсім не виросла. Йому відповіли: «Добра кавказька вiвчарка коштує вісімсот-тисячу доларів. А ви скільки заплатили?» — «Сто гривень». — «Ну от вона у вас на сто гривень і виросла».
Собаки із травмованою психікою трапляються, але серед породистих їх не буває, тому що до них ставлять високі вимоги стосовно відповідності стандартам. Це по-перше. А по-друге, процес є контрольованим, оскільки всю інформацію, яка надходить від кінологічних клубів щодо собак-чемпіонів, введено до єдиної бази даних — каталогу, який розміщено в інтернеті. Щоправда, до всесвітнього кінологічного об'єднання, яке володіє цією інформацією, належить лише один український клуб — Кінологічна спілка України.
Породисті собаки коштують добрих грошей. Наприклад, в Одеському розпліднику ротвелерів десятимісячна класна сучка коштує 2, 5 тисячі євро. Цуценят розпродують по сімсот, інколи їх ціна сягає тисячі євро. Весь цей «товар» продають «під замовлення», і він швидко розходиться. Розплідники цінних порід можна перерахувати на пальцях, а люди, які займаються цією справою, вкладають у неї величезну працю, яку ніякими грошима не виміряти. Тому що повинен бути сильний фанатизм — звичайно ж, він не оплачується потім. Скажімо, розібратися, що болить у цуцика, який жалібно скавчить, - діло непросте. Мій знайомий кінолог зопалу викликав ветеринарну «швидку» в особі авторитетної фірми «Фауна-сервіс» - і задля порятунку песика виклав 1400 гривень.
Генеалогічні «карти», за якими в'яжуть ротвелерів, дуже прості. Усе роблять в інтересах збереження свого імені, щоб ніхто не побачив поганих собак і не сказав, наприклад: «Дивіться, це від Бена». Сьогодні, щоб отримати цуценят екстра-класу, повинно бути багато поколінь дуже сильних чемпіонів. Коли купуєш такого цуцика, то платиш не тільки за його зовнішій вигляд, а й за родовiд. У випадку, коли стаєш власником справжнього породистого собаки, ти гарантовано не матимеш клопоту ні із захворюванням суглобів, ні зі зв'язками. Завжди, коли продають собак, роблять знімки — ніхто ж, коли йдеться про розпліднення породи, не сплачуватиме кошти наосліп.
Кажуть, що розпліднення собак цінних порід — це здебільшого «виробництво на експорт». Оскільки йдеться про важку працю, західноєвропейський ринок відводить цю роль іншим, менш розвинутим країнам, до яких зараховують Україну. Відправляти породистих собак на експорт — справа досить ризикована. Треба ретельно доглядати цей живий товар у дорозі. Якщо станеться епідемія в тій країні, куди вивозять цуценят, то всі вони можуть померти.
Придбати породистого собаку — це тільки початок. Потім із ним потрібно займатися (до речі, одне заняття, як кажуть кінологи, обходиться в десять доларів), брати участь у виставках. Для того щоб ваш вихованець був підготовлений на достатньо хорошому рівні, досить двадцяти занять. Собака повинен запам'ятати насамперед такі команди: «Місце!», «Сидіти!». Якось подруга забула ротвелера біля магазину, згадала про нього лише ввечері, повернулася — він там сидить.
Якщо собака належить до шоу-класу, то йому потрібно постійно приділяти увагу. Двічі-тричі на день виводити на прогулянку, винаймати фахівця, який ним займатиметься. Коли такого собаку показують на виставці, то на той час у нього буває вкладено колосальні кошти. А втім бувають винятки. Скажімо, одного з найтитулованіших в Україні ротвелерів має Євген Барсуков. Але хоча його собаку звуть Паріс, він не найкращий. Кiнологи розкрили мені один секрет. Деякі власники собак їздять по містах і беруть участь у маленьких виставках, де менше конкурентів, і виборюють там перші місця. В такий спосіб можна набрати потрібну суму очок і добитися звання чемпіона. До речі, у Москві щосуботи і щонеділі на стадіонах проходять виставки. Якщо на кількох із них переміг — ти вже чемпіон. Власник собаки обрав цю тактику, отже, він працює на ім'я собаки. Але на виставках у далекому зарубіжжі таке не сприймають.
З огляду на високі вимоги, які ставляться на міжнародних виставках собак, Дмитро Козоріз сформував збірну України. Він тренує ротвелерів, видає їм сертифікати. Це дуже відповідальна робота, тому що насправді собак, які є унікальними в екстер'єрі й водночас унікальними за своїми робочими якостями, — одиниці. Такого собаку можуть привезти з-за кордону, заплативши за нього тридцять тисяч євро. Це нормальна ціна для ротвелерських змагань високого класу, в яких беруть участь багато суддів. Відбувається суворий відбір, без огляду на знайомства, як це трапляється, скажімо, під час суддівства у російській столиці.
Для того щоб розводити собак, їх ретельно відбирають. Насамперед у нього повинні бути добрі робочі якості. Це означає, зокрема, вміння йти за хазяїном на відстані шести-десяти метрів, коли повідок звисає з правого боку, робити два повороти на дев'яносто градусів, простувати слід у слід упродовж двох годин і знаходити людину тощо. Деякі собаки-«артисти» цього випробування не можуть пройти, і тому їх не допускають до розведення. Узагалі «ніякий» собака, скажімо ротвелер, сьогодні коштує чотириста доларів. Заплатив — а далі бережи його як зіницю ока, бо у собак цієї породи є застереження з боку серцево-судинної системи і шлунку (не можна давати жирного, тому що відразу почнуться висипи). Хоча, якщо пса добре доглядати, то він взагалі не хворіє.
Пробіжки собак на виставках — видовище не менш захоплююче, ніж конкурс бальних танців. Як правило, вашого улюбленця на подіум виводить хендлер. Погодьтеся, нецікаво, коли пробіжку робить якийсь пузатий дядько. До того ж це мистецтво відповідно оплачують, в залежності від призового місця. Рішення судді, так само як і журі під час спортивних змагань, не завжди можна передбачити. Якось під час конкурсу один португальський суддя «зарізав» кандидатуру цілком очевидного призера лише тому, що той був надмірно волохатий. Судді пояснили, що собака живе у північних широтах, буває на морозі, а тому в нього відповідно густіша «шуба», але це не допомогло відвоювати приз. До речі, придбати негативи після фотографування вашого ж собаки не так просто. Один московський фотограф, який працює у спеціальних журналах для реклами, негативи принципово не продає, у крайньому разі називає цифру в п'ятсот доларів. У такому бізнесі ці кошти є повсякденним обсягом платежів.
Транспортувати собаку в іншу країну немає проблем, якщо їй зроблено всі належні щеплення і ветеринарні документи в порядку. А втім, якщо йдеться про кінологічну виставку за кордоном, то доводиться чимало побігати. Проте у Києві немає відповідних сертифікованих лабораторій, які б могли надати відповідний висновок, хоча власне взяти аналіз немає проблем. Це при тому, що така процедура обходиться власникові собаки в тридцять євро. Взятий біоматеріал українська лабораторія відправляє за кордон. Якщо проігноруєш цю досить копітку процедуру, то «пролітаєш» із виставкою.
Собака багато чого може навчити свого хазяїна. Ясна річ, цього не дано тим людям, які цілковито задоволені собою і живуть за правилами, які самі собі встановлюють. Їм спілкування з собакою навряд чи буде цікаве.
Чотириногі друзі, зазвичай, стають членами сім'ї. Пробачають їм і запах, і гамір. Але якщо йдеться про породистого собаку, то він, як правило, такий доглянутий, що чистіший за людину. Жінки найчастіше люблять маленьких собак. Приміром, приходять на виставку і кажуть: «Дістаньте нам маленького бульдога». А мопс — це і є міні-бульдог. А ще з-поміж малих собак є такси (у них коротенькі ніжки і мордочка, як у крокодила), пікінеси — вони такі волохатенькі, їх «пилососами» обзивають, бо вони все сміття з вулиці зберуть. Є нові породи, скажімо, китайська собачка — чихуахау — з прозорими вушками, та й сама така крихітна, що аж просвічується.
Чоловіки надають перевагу великим псам. Та й гамору від них менше, бо розумний собака собі зайвої метушні не дозволяє. Це в мопса рот не закривається. До великих собак кардинально інший підхід. Скажімо, ротвелера вигулюють тільки в наморднику. Такий собака слухняний у руках тільки тієї людини, яка вміє цим користуватися. Собака — це зброя, яку не кожній людині можна довіряти, особливо якщо йдеться про ротвелера.
До того ж слід рахуватися з тим, що й у собаки є свої права. У Голосіївському парку був випадок, коли собака загриз свого хазяїна. Виявляється, той мав намір надіти на собаку зашморг. Для того й привів до парку, але не впорався.
Кажуть, ні в якому разі не можна вступати в емоційний контакт з твариною, інакше станеш її рабом. Такі побоювання сильно перебільшені, адже у кожної людини є щось таке, що вона любить понад усе, такий собі «НЗ», якого не торкаються, і тільки тоді, коли на життєвому шляху трапиться щось краще, перемикаються на це краще. Я знаю людей, які ні за яку ціну не продадуть свого чотириногого друга. Скажімо, одному моєму знайомому, який є менеджером великого підприємства, пропонували за його собаку сто тисяч євро, але він не погодився продати свого улюбленця. Нехай вас не дивує ця цифра — таке буває на виставках, де панує ажіотаж навколо окремих рідкісних собак. Або ж іще один випадок: під час виставки одній пані сподобався «азіат» — величезна, волохата вівчарка з обрізаними вухами, яка вважається неперевершеним охоронцем. Господар собаки відповів: «Я хочу вам відразу зазначити: сума, менша за десять тисяч доларів, мене не цікавить». І потенційні покупці відразу «згасли». А це все тому, що знайти щось хороше не так просто. Крім того, в нашій країні не все за гроші можна купити.
Кожний собака, напевне, з радістю подав би лапу такому відданому хазяїну. І навіть у підходящу хвилину постарався б його розважити або ж виявити винахідливість у надзвичайній ситуації. Але й навіть без подвигів з боку чотириногого друга буває достатньо, коли він просто посміхається. Принаймні для хороших хазяїв це не диво. Дехто з кінологів стверджує, що сміх у його собаки — на кінчику язика. Хоча, можливо, це просто ознака доброго настрою.
Про древню традицію випускати з кліток птахів на свято Благовіщеня, напевно, чули всі. А от мені все ж таки хотілося б розповісти про хлопця, який не тільки випускає птахів із кліток, а ще й попередньо лікує їх скалічені тіла та крила. Дмитру Максименку лише 21 рік, але своєю незвичайною волонтерською діяльністю він займається вже більше семи років. >>
Двадцять років тому колишній киянці, яка довгий час мешкала y Європі, Тамарі Тарнавській вперше на теренах СНД вдалося зареєструвати Міжнародне товариства захисту тварин SOS. Тоді за кілька років силами організації було закрито міську «шкуродерню» та відкрито на її місці притулок для безпритульних тварин. Не без участі товариства в Україні з’явився Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». >>
Ця історія встигла обрости стількома пікантними подробицями, що може претендувати на справжній детектив. Тут є все — і звалені в купу «жертви», і зацікавлені сторони, і навіть відкрите кримінальне провадження. >>
За ті півтора року, поки триває воєнне протистояння на сході нашої країни, меценат із Генічеського району Олексій Гетта прихистив у своєму сафарі-парку більше ста п’ятдесяти тварин із цирків та приватних зоопарків. Леви, ведмеді та інші тварини, як і люди, стали біженцями із зони АТО на сході України. >>
Зоозахисники Львівщини б’ють на сполох. Вони вже не перший рік намагаються визволити двох бурих ведмедів, які живуть у собачому розпліднику і яких використовують як живі «тренажери» для нацьковування мисливських собак. «Три роки тому до нас звернулися мешканці села Брониця Дрогобицького району. Власне там, неподалік, і розташований розплідник лайок «Енейко», — розповідає представник Асоціації зоозахисних організацій України Марія Трунова. >>
Скандально відомий директор Київського зоопарку Євген Кирилюк написав заяву про звільнення. Про це на своїй сторінці у «Фейсбуці» повідомив радник голови КМДА Дмитро Білоцерковець. Щоправда, у прес-службі Київського зоопарку, куди «УМ» звернулася по офіційний коментар, цю інформацію не підтвердили і не спростували, порадивши надіслати інформаційний запит на ім’я начебто вже звільненого директора. >>
