Чому зам’яли тему обстрілу білоруських дітей у рф?

Оцінка реальності розвитку подій  — задача із зірочкою. Зважаючи, що багато з них є наслідком суб’єктивних оцінок —  перетасування колоди геополітичних карт закуліссям глобалістів, гри лідерів країн. 

Доки світ смакує атакою українських дронів на москву, з порядку денного зникло розслідування обстрілу автобуса з білоруськими дітьми у Брянській області росії. Як відомо, московитські пропагнадони звинуватили в цьому Україну. 

Водночас, як ми вже неодноразово помічали, розмови про інциденти притиняються, коли мова заходить про армію ЦАХАЛ, чи третю сторону — сірих кардиналів — війни. І саме про військову структуру ЦАХАЛ згадують дедалі більше закордонних аналітиків. 

Адже якби дійсно хотіли розібратись у тому, що насправді відбулось з автобусом, у якому були білоруські діти, то сьогодні суспільство отримало б відповідь: хто насправді наніс удар, звідки він був і кому це вигідно? Ми всі прекрасно розуміємо, що це була провокація з метою втягування Білорусі у війну. Тому ціллю обрано не склад, не техніка, не воєнний обєкт, а діти. Тому що саме діти викликають надзвичайно емоційну реакцію суспільства: гнів, страх, бажання помсти — саме те, що необхідно для ескалації. 

Реагуючи на інцидент, українська сторона категорично заперечила причетність до цього, продемонструвавши перехоплений внутрішній документ країни — агресорки. Він засвідчує, що на момент атаки на автобус в районі обстрілу не було українських безпілотників. І про це заявили спецслужби ще декількох країн. 

Зазвичай, коли відбувається удар дроном, то офіційні ресурси оприлюднюють уламки двигуна, електроніки, батареї, чи фрагменти бойової частини. А в цьому випадку ні білоруські, ні російські медіа нічого подібного не демонстрували. Просто людям пропонують повірити на слово тому, хто все життя брехав, — системі. 

Тож після низки гучних заголовків ця тема раптово щезла. Залишились лише погрози та політична риторика. Президент України Володимир Зеленський заявив, що це провокація росії для втягування Білорусі у війну. Мінськ заявляє про право відповіді. 

Також Зеленський дав лукашенку тиждень для відключення ретрансляторів на території Білорусі, що їх використовує російська армія. 

«Якщо Лукашенко цього не зробить, то це зробимо ми», — заявив український президент. 

Отже, по суті, добились того, чого хотіли. А правда, як завжди, нікому не потрібна.

Водночас рушійною силою іноді стають процеси, що не підпорядковуються нічиїм планам. 

Путін пообіцяв вивести Донбас та, так звану, новоросію на загальноросійський рівень до 2030 року. Цікаво, що все частіше звучить не просто слово Донбас, а саме —  новоросія. Термін з минулого поступово перетворюється в політичний проєкт майбутнього. 

Під розмови про відновлення міст, доріг та підприємств створюється нова реальність, котра змінить карту регіону на десятиліття вперед. Доки одні будують новоросію, інші до цього часу намагаються зрозуміти, хто взагалі приймає рішення у світі.  

Нещодавно американський журналіст, що симатизує росії, Такер Карлсон зробив заяву, котру помітили чимало. За його словами, американські лідери можуть виступати, виголошувати промови і навіть підписувати документи. Але рішення, котрі змінюють хід історії, приймають не вони. Говорячи про конфлікт на Близькому Сході, Карлсон прямо заявив,  що час і місце війни визначав прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу. Водночас, у Білому домі приймали делегацію 

ХА­БАД — організацію, котра десятиліттями зберігає доступ до найвищих кабінетів влади. Змінюються президенти, уряди, лозунги, політичні курси, але двері залишаються відчиненими для одних і тих же людей. 

Якщо подивитись на економічну ситуацію країн — учасниць воєн, то вимальовуються дефіцити всього: від палива, продуктів, до паралельного зростання цін, відтак нестачі грошей у більшості людей  на найнеобхідніші продукти. 

Розрізнено це все виглядає як звичайні економічні труднощі. Але якщо дивитись в цілому, то чимало років людей готували до одного сценарію.  

Не до однієї кризи, а відразу до всіх. 

кризи. З’явилась і міграційна — наразі активувались підконтрольні мігранти. 

Воєнні конфлікти,  епідемії, блекаути, соціальні зіткнення, громадянські війни — кожна з цих подій сама по собі здатна розгойдати будь-яку країну. А що стається, якщо всі ці кризи розвертають одночасно?

Коли економічний, енергетичний, соціальний та воєнний процеси зливаються в один спільний потік, відбуваються справжні системні зміни.  Власне, це те, що  ми спостерігаємо зараз. 

Як закінчити війну? 

На останньому засіданні G7 прийняли рішення, за яким європейські країни разом зі США вироблятимуть системи ППО й далекобійні ракети в Україні «за ліцензією», стверджує видання Le Parisien. 

Європейці готові до переговорів, але не збираються визнати воєнну перемогу росії. Лише припинити війну на континенті. Далі — домовлятися. За стандартами Статуту ООН і міжнародного права.

Путін боїться, що це голка для Кощея Безсмертного. Його смерть. Він також прогнозує, що, зупинивши воєнні дії і вступивши у мирні переговори за участі європейців, він вже не зможе відновити бойові дії. Один за столом, бо бацька Лукашенко може банально втекти, маючи за спиною американців.

Тому команда адептів війни працює над власною стратегією примусу до миру України на умовах москви.

Наразі видно два тренди-обставини, що примушують путіністів шукати вихід із глухого кута.

Один з них — мир США з Іраном. Попри безсумнівну і ледь не абсолютну воєнну перевагу над режимом Тегерана, президент-мироносець відчайдушно просить миру у своєї жертви.

Він відмовляється від усіх ультиматумів і цілей експансії. Не тільки «придушивши» свого союзника Нетаньягу, але й пішовши на поступки, які перси ніколи б не отримали без воєнних дій.

За інсайдами, Вашингтон вже передав Ірану 3 млрд доларів готівки, аби вони не наносили масованих ракетних ударів по Ізраїлю. З Катару та Пакистану повідомляють, що США готові розморозити, у випадку підписання мирного меморандуму, 24 млрд доларів.

Водночас, Трамп з Нетаньягу не будуть напряму платити репарацій, вони робитимуть це в іншій формі: вкладати у відновлення Ірану щонайменше 300 млрд доларів.

Також вони мають зняти блокаду Ормузу протягом 30 днів і вивести війська з регіонів навколо Ірану. Тобто, з Близького Сходу? 

Також США мають зупинити всі нафтові санкції, обіцяють не втручатися у внутрішні справи і поважати суверенітет Ірану та не наполягатимуть на обмеженні ракетної програми і зобов’язуються не змінювати режим в Ірані із Хезболлою.

Іран зобов’язується не створювати ядерної зброї, відкрити протягом 30 днів Ормуз і наступні 60 днів буде домовлятися за власну ядерну програму та право на незалежний розвиток і гарантії суверенітету.

Фінальна угода має бути затверджена резолюцією Ради Безпеки ООН.

І це — найсильніший виклик путіну та його затятості на повалення української державності.

До угоди з Іраном він був переконаний, що Трамп на його стороні. Тепер у американського колеги, незалежно від його когнітивного світлофора, на «друга владіміра» має вирости здоровенний зуб: якщо Америка програла, то росія має отримати ще більшу поразку.

А збереження керованості найбільшим ядерним потенціалом під орудою москви може цікавити лідера американців найменше.

Путін прискорить мирні переговори за власною ініціативою, або його будуть примушувати, закручуючи в’ялі Фаберже у лещатах не лише санкцій.

Невідомо, правда, чи готовий і чи може використати ефект Ірану Зеленський і його напівнова команда. Для цього потрібно змінити цілі війни з росією, заявити про неподільний суверенітет і вимагати його відновлення.

Попри спробу і високу загрозу захопити ще до осені Костянтинівку (за неприхованою тактикою Покровська), де вже йдуть вуличні бої, є всі ознаки згасання наступальних спроможностей росії.

Переходячи у протистоянні із ЗСУ на рівень передової війни безпілотниками, росія не може і не планує вести оборонну війну. Одночасно вона шукає нову стратегію виснаження і подавлення українського супротиву, масштабуючи українську стратегію активної оборони безпілотними і роботизованими системами.

Це короткочасна гонка по вертикалі. Якщо Україна витримає високий темп надшвидкої модернізації нової зброї, росія захлинеться. Її машина почне відкочуватися назад. Саме тоді найвдаліший час усунути путіна від влади (ліквідувати або відправити у валдайський бункер). 

Тож Кремль може запросити мирні переговори. Такий графік знаходиться в часовому проміжку від 6 місяців до одного року.

Якщо росії вдасться підтримувати прискорений перехід на стратегію безпілотників, інтегруючи їх у рвані ритми піхотних штурмів-інфільтрацій, то спрогнозувати розвиток подій буде набагато складніше. 

Через те, що путін зберігає внутрішню російську стабільну підтримку, довіру силовиків, воєнних злочинців, тому може продовжити виписувати зміст глобального порядку денного. Зважаючи на вигорання Трампа в іранській війні, поїдання його внутрішньою кризою та прогнозоване збереження «лінії Сі» над сутичкою. За таких умов всі рішення по завершенню війни буде приймати лише путін.

Незалежно від сили дипломатії, тиску на нього для зупинки бойових дій і переходу до переговорів про можливий мир. Проблема в тому, що потенціалу, ідеології у всіх союзників України наступити російському царю на ногу і примусити відступити немає. І не буде. Кремлівці це розуміють.

Не випадково дімон медведєв погрожує ядерним апокаліпсисом не лише Європі, але й Штатам та пиляє шредером європейських лідерів на чолі з Урсулою фон дер Ляєн.

У цих умовах путін буде шукати «вікно» капітуляції. Президент Зеленський відкрив його. Уже не вперше, пропонуючи пріснопам’ятним листом московському царю заморозити війну по лінії фронту. А далі домовлятись.

Якщо Кремль відчує слабкість і втому Заходу, він буде диктувати умови завершення війни. Якщо ж росія не витримає темпу технологічної гонки, переговори стануть для неї способом виходу з кризи.