Біля простреленого, але стійкого Кобзаря: у Бородянці нагородили Шевченківських лауреатів 2022-2023

За 60 кілометрів від Києва, у Бородянці, яку руйнували російські нападники наприкінці лютого —на початку березня минулого року, нагородили Шевченківських лауреатів за 2022 та 2023 роки.

Церемонія відбувалася біля багатьом відомого погруддя Кобзарю, на якому залишилися прострелені ворожими кулями рани.

Через дорогу від урочистого зібрання кількох сотень людей — кілька розбомблених висоток.

На одній з них — іще стара табличка «вулиця Леніна», хоча це Центральна.

Привертають увагу банери українською й англійською мовами із закликом про свободу захисникам Маріуполя та вигнання рф із ООН.
    

«Тарас Шевченко розкрив сутність імперії зла. Хто стоїть на чолі цього монструозного об’єднання — Петро І, Катерина ІІ, Сталін чи путін — не має значення. Маріонеткові тирани завжди відходять у небуття. А незламний Шевченковий дух дає нам велику надію і стає провісником перемоги світла над темрявою: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі». І ця сила не просто в кожному з нас — вона навіть у майоліковому півнику на шафці у розбомбленому рашистами будинку в Бородянці, що тримається, як і всі ми», — такі слова виголосив голова Шевченківського комітету Євген Нищук, солдат ЗСУ, двічі міністр культури.
    

Важливим також стало нагадування, що нині ми повертаємо не лише наші землі, тимчасово окуповані ворогом, а й правдиву, не переписану «совєтами» історію та культуру.

І в цьому процесі допомагають слова Кобзаря: «Смійся, лютий враже! / Та не дуже, бо все гине — Слава не поляже, / не поляже, а розкаже, що діялось в світі, / чия правда, чия кривда і чиї ми діти!».

Тарас Компаніченко та Олексій Паламаренко.

Серед нагороджених лауреатів на 543-тю добу повномасштабної російсько-української війни, зокрема: Тамара Горіха Зерня з романом «Доця»; Тамара Трунова, Наталка Ворожбит, Юрій Ларіонов, Андрій Ісаєнко та Валерія Ходос за виставу «Погані дороги» Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра; за книгу поезій «Орден мовчальниць» Калитко Катерина; «Хорея Козацька» за аудіоальбом «Пісні Української революції», за книгу «Крім «Кобзаря» Антологія української літератури. 1792–1883» у двох частинах літературознавець Михайло Назаренко; Віталій Портников за публіцистичні статті та виступи останніх років; за документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» премію отримала режисерка Ірина Цілик.
    

«Слава Богу, // Слава Йсу, // Слава нашим ЗСУ!» — співав Тарас Компаніченко з усім складом «Хореї Козацької», а ще з Кирилом Стеценком-молодшим та Миколою Лисенком-молодшим. Ще розривали душу глибоким змістом і так само самобутніми голосами сестри Тельнюк та Національний академічний народний хор імені Григорія Верьовки.

Виступив також актор Олексій Паламаренко. А великий банер-сітку, виконаний у мілітарному стилі, на якому акцентовані слова: «Борітеся — поборете!», після церемонії в Бородянці відправили на фронт. Він слугуватиме захисникам як звичайна маскувальна сітка.
    

Українці у знаковому місці ще раз повторили: «Ми не раби, а воїни, і сьогодні ми захищаємо право на життя й гідність усього людства. Все, що сьогодні робить кожен з нас, все заради єдиної мети — спільної перемоги».