Кажемо — «ДТП», думаємо — «навмисне вбивство»

10.10.2003

      Зазвичай силовики та судді в Україні йдуть слід у слід. Що встановить слідство — те візьме за основу і Феміда. Звичайно, бувають і винятки, як у справі «Тимошенко—ЄЕСУ»: там попри всі наголоси, котрі розставляла Генпрокуратура, Апеляційний суд Києва виявився «глухим» до натяків і постановив кримінальне провадження проти лідерки БЮТ та її чоловіка закрити. За що, щоправда, згодом і поплатився. Але — це окрема історія, потрібна лише як приклад та прелюдія до іншої справи.

      А йдеться про таємничу загибель 4 липня 1999 року відповідального секретаря валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України, першого заступника голови Національного агентства України з питань розвитку та євроінтеграції Миколи Медолиза. Як уже писала «УМ», офіційна версія смерті Медолиза, напрацьована в ході слідства, озвучувалася так: Медолиз не впорався з керуванням автомобіля, виїхав на зустрічну смугу руху і, перекинувшись, загинув унаслідок ДТП. Суд же (Шевченківський місцевий міста Києва) ще в травні цього року дійшов висновку, що дана реконструкція подій «цілком безперечно не доведена».

      Детальніше висновки суду наводить у депутатському запиті голова парламентської слідчої комісії з розслідування кількох резонансних справ Григорій Омельченко. «Слідство не надало суду доказів того, що механізм випадіння тіла Медолиза М. М. з автомобіля відбувся саме так, як вказано в матеріалах кримінальної справи. Суд знайшов, що встановлення того факту, яким чином тіло загиблого Медолиза опинилося за межами автомобіля при його неможливості самостійно рухатися без причетності інших осіб, є самим суттєвим, оскільки саме встановлення цього факту є необхідним для підтвердження чи спростування версії щодо загибелі Медолиза М.М. або внаслідок ДТП, або внаслідок інших дій».

      Слова «є самим суттєвим» з наведеного уривка виділені в депутатському запиті курсивом. Так само, як і слова «був навмисно вбитий», вжиті в такому контексті. «Мною отримані фактичні дані, — зазначає Омельченко, — що Медолиз Микола Миколайович був навмисно вбитий у зв'язку з тим, що він не лише володів інформацією, а й був свідком злочинів, вчинених окремими державними діячами України, в тому числі й керівниками держави. Зокрема, Медолиз у силу своїх службових обов'язків володів інформацією про шляхи надходження в Україну кредитних валютних коштів та привласнення їх посадовими особами або використання цих коштів не за цільовим призначенням. Окрім того, як зазначає мати загиблого, Медолиз Т. П., її сина примусили виконувати функції «кур'єра», а саме: вивозити за кордон готівкою великі суми валютних коштів, відкривати там рахунки і розміщувати на них ці кошти для високопосадових осіб України, а також ввозити в Україну готівкою великі суми валюти для фінансування президентської виборчої кампанії Леоніда Кучми у 1999 році. Окремі керівники Кабінету Міністрів України погрожували Медолизу фізичним знищенням, коли він відмовився підписувати документи про надання незаконного кредиту».

      У справі Медолиза, додає Григорій Омельченко, також фігурує незрозумілий закордонний паспорт, виданий на ім'я неіснуючої особи — Разумовського Андрія Миколайовича. За неперевіреною інформацію, саме цей документ міг стати у нагоді Медолизу, коли той відкривав за кордоном «декілька валютних рахунків, через які здійснювався рух коштів в іноземній валюті в особливо великих розмірах».

      Виходячи з усього зазначеного, депутат Омельченко вимагає від Генпрокурора України (запит адресовано саме йому) зважитися на прийняття одного з двох рішень: або, провівши ретельну перевірку всіх викладених фактів, порушити кримінальну справу за фактом вбивства Миколи Медолиза, або ж обгрунтовано відмовити у її порушенні. Також, на переконання Омельченка, доцільно «дослідити в повному обсязі факти й обставини та виконати вказівки, зазначені у постанові Шевченківського суду», а також «дати правову оцінку діям посадових осіб, які впродовж трьох років не провели і не забезпечили об'єктивне досудове слідство у цій справі, допустили зволікання її при розслідуванні та фальсифікацію матеріалів справи».