Перші 100 днів президента Голобородька в ролі Зеленського

21.08.2019

Мабуть, нині важко в країні знайти людину, в якої було б однозначне ставлення до нового президента і його перших 100 днів. Схоже, переважній більшості його виборців подобається, як він із дивовижною легкістю пачками звільняє з посад старе начальство й регулярно влаштовує розноси місцевого керівництва.
 
Але поки ніхто не розуміє його принципи призначень на посади. Залишається риторичним запитання: що можуть змінити нові призначенці, якщо поки ніхто не змінив інституційні основи держави, де добре вкрасти вважається ледь не ознакою розуму, таланту й успішності?
 
Ні, на якийсь час нові люди поки відверто не розпилюватимуть бюджет. Але тільки дізнаються, що оточення верховного феодала почало процес приватизації державної казни, одразу приступлять до наповнення всіма можливими способами власного сімейного бюджету. Так було вже чверть століття, і всі вже до цього звикли, як до неминучого лиха.
 
Остання розправа з Романом Безсмертним ще більше насторожила людей, котрі думають. Пояснення офісу президента про те, що Леонід Кучма формує ефективнішу команду, виглядає як недоречний і примітивний жарт.
 
Адже Леонід Данилович своєю без­принципною і недалекоглядною політикою не тільки сформував олігархічний устрій країни, котрий фатально стримує її розвиток, а й виплодив таку ж безпринципну, злодійкувату й безвідповідальну політичну еліту, котра досі керувала державою. То якої ефективності команду він може запропонувати на схилку літ?
 
Роман Безсмертний чи не один із всієї цієї гвардії, що вийшла з бурем­них ­90-х, хоч і працював упродовж останніх 20 років у різних командах (в тому числі й у команді Кучми), та ніколи не був замішаний ні в яких корупційних справах, має добру гуманітарну освіту, широке мислення й колосальний політичний досвід.
 
У нього є єдиний «недолік»: він може сказати «ні» будь-якому начальнику. Це не означає, що він абсолютно правий у своїй позиції, але це означає, що він чесний і має достатньо характеру й мужності протистояти чужій волі. Особливо коли вона йде врозріз із державними інтересами. Принаймні, на його думку.
 
Крім того, саме він виявив колосальні організаторські здібності в організації й функціонуванні першого помаранчевого Майдану, де впродовж усього часу цього унікального в світовій історії останніх десятиліть дійства був комендантом. Саме він об’єднав докупи безліч різноманітних груп і створив єдину силу протесту з чіткими й виразними лозунгами. Саме він згодом був локомотивом створення першої загальнонаціональної демократичної партії «Наша Україна». І не його вина, що все це не принесло жадані плоди. Результатами революції відомо хто користується.
 
Здавалося б, по-хорошому таких людей розумні керівники мають на руках носити. І, формуючи новий уряд, серйозно розглядати Безсмертного, враховуючи його професійні й організаційно-вольові якості, на позиції його керівника.
 
Президент Зеленський вирішив прислухатися не до досвідченого українського державника, шукаючи вихід із донецької пастки, а чомусь переконаний, що йому вдасться домовитися щодо розв’язку українських проблем із відвертим шовіністом й українофобом Володимиром Путіним. Хоч молодого українського президента весь світ попереджав, що це не тільки марна справа, а й дуже небезпечна.
 
Проте Володимир Олександрович вирішив іти своїм шляхом, хоч перемир’я, нібито при ньому досягнуте, вартувало нашій країні вже 8 молодих життів.
 
То скільки ще треба покласти українських воїнів, щоб геть не обтяжений жодним політичним досвідом президент країни перестав вірити відвертому агресору й ворогу?
 
Якщо чесно, то колишня посада Романа Безсмертного в команді Кучми не є ключовою для життєзабезпечення країни. Хоча б тому, що в тому Мінську нічого суттєвого не вирішується. І не вирішувалося. Схоже, що й не вирішуватиметься. Така собі ширма для політиків. Як це не сумно визнавати.
 
Головний тест на справжність намірів Голобородька Зеленський пройде при призначенні прем’єр-міністра.
 
Такого рівня кадрових рішень, зрозуміло, Володимир iще не приймав. Очевидний брак досвіду. Але є й переваги. Те, що він сміливо шукає нових людей, з новою ментальністю — відвертий плюс. Але все це переважно посади другого і третього ешелону.
 
Кого Зеленський обере, по суті, рівного собі за впливовістю а державі, і хто зможе відстояти право на самостійне формування єдиної, згуртованої і професійної команди уряду — оце й буде тест на щирість позитивних змін у країні.
 
Саме в цьому ключі інцидент із Романом Безсмертним надзвичайно насторожує. Схоже, Зеленському теж не подобаються самостійні й самодостатні політики.
 
У країні взагалі відсутня культура прийняття рішень, тим більше загальнонаціональної ваги. За майже 30 років своєї нової історії в країні навіть не спробували створити такий інститут.
 
Здебільшого це робиться в закритому режимі, в якихось «ситуативних кімнатах», iз кількома довіреними особами, які, крім того, перебувають у різній формі залежності від лідера. І найчастіше пропонують розв’язки проблеми, які мають сподобатися першій особі, їхньому керівнику. Незалежне експертне середовище до вироблення стратегічних завдань і пошуку оптимальних рішень загальнонаціональних проблем практично не залучається.
 
І все ж, як не дивно, загалом нова українська управлінська команда поки залишає досить позитивне враження. Якщо не враховувати окремі кадрові рішення й деякі тези лідерів цієї команди, котрі найчастіше спростовуються іншими лідерами з формулюванням «це його особиста думка...».
Але позитивне враження залишають наміри й обіцянки, а не конкретні дії. Арештувати чи висунути підозри якимось посадовцям — це ще не дії. І не результат. Нам таке вже демонстрували. І здебільшого це завершувалося нічим.
 
Які можуть бути реальні результати роботи за перші 100 днів? Це реальна коаліційна угода, програма дій із алгоритмом виконання, переконливі кадрові призначення, що не викликають справедливих запитань і заперечень у громади.
 
Володимир Олександрович не всю каденцію гастролюватиме країною в ролі хамовитого феодала, досить примітивні розноси якого подобаються місцевим маргіналам.
 
Але все це може подобатися недовго. Практичні українці незабаром схаменуться і вимагатимуть конкретних результатів. Тому годилося б уже згортати гастрольну діяльність, яка так сподобалася Володимиру Олександровичу.
 
Уже практично все є для продуманої і зваженої політики, призначення відповідальних людей на ключові в державі посади, для прийняття законів і указів, що зрушать із місця заiржавілого українського воза.
 
Прийшов час пану Зеленському повертатися до ролі Голобородька. У нього це непогано виходило. Але без велосипеда. Можна й на «Теслі». Аби був добрий результат. Чи не так? 
Віктор МОРОЗ, політичний оглядач
(Інтернет-видання «Українська правда»)