Почалася з купки металобрухту і трьох гусей: історія «Еко-Ранчо Сабадаш» учасника АТО
На свій персональний шлях доля виводить людину часом у дуже своєрідний спосіб. >>
Війна на два фронти: чому безпека світу починається з України
27.12.2017
Очікуючи на різдвяні і новорічні свята, українська громада підсумовує рік, що відходить в історію.
Напевне, для кожного з нас він був різним і назагал не виправдав багатьох очікувань, що декларувала чинна влада.
Проте з упевненістю є підстави констатувати, що в умовах російської збройної агресії і внутрішнього спротиву «п’ятої колони» стратегічним досягненням є те, що держава і нація вистояли і витримали випробування на міцність.
Не допустити сповзання країни в незворотню кризу
Отже, офіційний Київ посилив до себе довіру з боку світової спільноти та зберіг і забезпечив необхідну підтримку проукраїнської коаліції західних партнерів.
Переконливим свідченням зазначеного є останнє рішення США, Канади, Литви, Європейського Союзу, ООН та НАТО щодо політико-дипломатичної, фінансової і військово-технічної підтримки України, формату миротворчої місії ООН на тимчасово окупованих територіях Донбасу та пролонгації і посилення санкцій проти Кремля.
Вже очевидно, навіть і для кремлівського узурпатора Путіна, що Захід не дозволить йому розшматувати і знищити Україну як незалежну державу.
Щоб зберегти таку позитивну тенденцію для досягнення переможного миру та відновлення суверенітету і територіальної цілісності країни в міжнародно визнаних кордонах, українці зобов’язані вирішити низку невідкладних завдань.
При цьому мають враховувати ту обставину, що як би світ не втомився від бурхливих подій у глобальному вимірі, Україні необхідно рішуче, послідовно і наступально досягати поставленої мети. Щоб твердо і заслужено посісти своє місце під сонцем.
Першочерговим надважливої ваги завданням владних інституцій та громадянського суспільства є недопущення сповзання країни в умовах війни у суспільно-політичну кризу.
З цією метою максимального обмеження потребує вплив оліґархату на політичний процес та ухвалення стратегічних управлінських рішень у державі.
Особливо що стосується детінізації та демонополізації економіки і фінансово-банківської системи країни.
Перспективи подальшого зубожіння населення та наростаючого розшарування суспільства вимагають від НБУ та уряду внесення коректив у практику банківських операцій, що вимивають із держави в офшорні гавані мільярдні кошти.
На законодавчому рівні має бути відпрацьована така податкова система, яка заохочуватиме вітчизняних та іноземних виробників і банкірів інвестувати в розвиток української економіки.
Максимально належить мінімізувати макроекономічні ризики щодо можливого призупинення програм для України МВФ, Світового банку, Європейського банку розвитку і реконструкції.
Ключовим чинником подальшої модернізації бюджетоутворюючих галузей економіки повинна стати всеохоплююча і реалістична імплементація Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
При цьому для припинення відтоку з України кваліфікованих кадрів, у стислі терміни має бути переглянута і належним чином скоригована Державна програма зі створення необхідної кількості робочих місць та стимулюючих преференцій для підприємств і компаній різної форми власності.
Із огляду на низку прикрих прорахунків вимагають законодавчого врегулювання фундаментальні засади кадрової політики держави, що унеможливлять в подальшому синдром блудного сина грузинського народу Міхеїла Саакашвілі.
Для поглиблення адміністративної реформи у контексті децентралізації, з метою вдосконалення координації дій та оперативного вирішення ухвалених рішень між центром і регіонами, назріла необхідність на законодавчому рівні вирішити питання про утворення в Києві представництв областей, АР Крим та Севастополя.
Подальшому посиленню демократичного цивільного контролю за діяльністю місцевих та центральних органів виконавчої влади, воєнної організації та правоохоронних органів України сприяло б розширення мережі та повноважень громадських рад, а також утворення загальнонаціональної громадської ради.
Предметом особливої уваги гілок влади має залишатися гуманітарна сфера. Процеси подальшої українізації, відродження ідентичності, національної історії і культури та українського православ’я отримали б суттєве прискорення при ухваленні національної гуманітарної стратегії.
В такому документі унормуванню підлягало б визнання української мови як мови міжнаціонального спілкування громадян України.
Чітко визначити параметри подолання демографічної кризи, в результаті якої стрімко скорочується народжуваність та відбувається старіння нації. Все це створює небезпечні диспропорції у сфері виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ.
Відкинути амбітні інтереси і дріб’язкові образи
Незайве вкотре наголосити на загрозі національній безпеці країні, яку несе в собі масштабна корупція і непотизм (фаворитизм, кумівство) в Україні.
Особливо на тлі останніх резонансних скандалів, в які втягнуто Генпрокуратуру, СБУ, НАБУ, САП і НАЗК.
Громадянське суспільство України та провідні міжнародні інституції і країни-донори одностайно кваліфікували ці події як намагання керованих переляканим олігархатом парламентських політичних сил підірвати та поставити під контроль діяльність таких небезпроблемних антикорупційних органів, як НАБУ і САП.
Це засвідчує, як глибоко проникли метастази корупції у тіло молодої Української держави, відсутність належної координації дій між правоохоронними органами та неналежне законодавче унормування їхніх повноважень, функцій і компетенції у справі протидії такому небезпечному соціальному злу.
Саме зазначене є предметом законодавчого врегулювання Верховною Радою України, а не перебирання на себе невластивих функцій у царині призначення та звільнення керівних кадрів НАБУ і САП та контролю за оперативно-розшуковою діяльністю таких органів.
Законодавцям не завадило б узяти на озброєння досвід партнерської Канади, де хабарництво кваліфікується як державна зрада і відповідним чином карається.
Правоохоронні органи зобов’язані демонструвати не ефектну, а ефективну роботу. Суспільство не цікавить статистика порушених кримінальних проваджень.
Адже свого часу прем’єр-міністр Великобританії Дізраелі стверджував, що «є три види брехні: брехня, безсоромна брехня і статистика».
Нація обґрунтовано очікує на справедливі судові вироки за вчинені злочини проти держави й особи, а також повідомлення щодо конфіскованих у дохід держави коштів і майна корупціонерів.
Значною мірою таку якість роботи можуть забезпечити антикорупційні суди, зі створенням яких держава забарилася.
Без кардинального покращення роботи гілок влади у боротьбі з корупцією, особливо в частині максимальної мінімізації політизації цього процесу, Україна постійно нестиме не лише іміджеві та репутаційні втрати, а й, головне, віддалятиме на невизначену перспективу євроатлантичні інтеграційні сподівання.
В такому випадку нація не погодиться утримувати подібну імпотентну владу, що влаштовує лише корумповане олігархічно-кланове середовище.
Особливе застереження до партій Революції гідності, що у свій час підписали коаліційну угоду, яка відображала позицію мас Майдану, а потім через вузькопартійні інтереси, цинічно прагматичні особисті амбіції та снобістські образи розпочали війну між собою по різні боки барикад.
При цьому і гасла Майдану, і обіцянки турботи про народ революціонери почали використовувати лише з популістською і маніпулятивною метою для отримання одноосібної влади у країні.
Досвід революцій інших країн засвідчує, що Україна не є піонером у цій справі. За окремими винятками, постреволюційне колективне керівництво, як правило, дрейфувало в статус домінату (влада одного).
Але в ситуації, коли контрреволюція намагається отримати реванш при допомозі російської інтервенції і терористичних бандформувань, всі амбітні інтереси і дріб’язкові образи потрібно відкинути і твердо зосередитися на мобілізації нації і країни на достойну відсіч російському агресору і керованим Кремлем внутрішнім колаборантам.
Задля такої почесної мети доречно було б усім демократичним національно-патріотичним партіям і громадським рухам ухвалити відповідного змісту Національний пакт примирення. Зайве говорити, якою неприємною несподіванкою такий консенсус буде для режиму Путіна.
ОРДЛО — це те ж саме ІДІЛ
Несприйняття й обурення викликали нещодавні публічні пікіровки між головою Комітету з питань нацбезпеки ВРУ Пашинським, директором «Укроборонпрому» Романовим та Кабінетом Міністрів навколо нібито провалу оборонного замовлення на 2017 рік.
Кожна зі сторін озвучила свою аргументацію. Але головною причиною такого стану речей Романов назвав відсутність належного фінансування відповідних програм і галузей оборонно-промислового комплексу урядом.
Очевидно, така важлива проблема належним чином кимось із державних органів досліджується. Але той факт, що питання було актуалізоване лише наприкінці року, свідчить не лише про відсутність належного контролю за виділенням і використанням необхідних коштів для виробництва озброєння і військової техніки ЗС України, а й про критичні прорахунки при плануванні таких бюджетних витрат.
Очільником держави, РНБО та Рахунковою палатою повинні бути вжиті жорсткі адресні заходи з приведення до тями всіх суб’єктів, так чи інакше відповідальних або дотичних до забезпечення обороноздатності країни.
Враховуючи збереження загрози масштабної збройної операції Росії проти України, уряд повинен залучити більше секторів економіки до військового виробництва.
Настав також час, щоб Миколаївський суднобудівельний завод, корпорація ім. Антонова та потужності харківських підприємств авіабудування за особисті кошти олігархів Ахметова, Коломойського, Боголюбова, Пінчука, Фірташа, Медведчука, Григоришина, вже, напевне, мільярдерів Кононенка, Грановського, Адамовського та інших виробляли сучасні вітчизняні корвети, есмінці, винищувачі, штурмовики та бомбардувальники.
Яскравим прикладом таких вчинків є патріотичні акції визначних громадян та трудових колективів колишнього СРСР під час Другої світової війни. Не може бути сумнівів у тому, що основний тягар переозброєння українського війська відповідно до стандартів НАТО несе держава.
У міжнародному вимірі українська сторона поряд із напрацьованою дорожньою картою заходів деокупації та реінтеграції окупованої частини Донбасу і Криму повинна докладати аргументованих зусиль, щоб переконати партнерів, особливо підписантів Будапештського меморандуму, врешті застосувати до Росії стратегію примушування до миру.
Тому що тактика Кремля «вискакувати» з усіх форматів врегулювання, ухилення від виконання взятих на себе зобов’язань та збереження за собою анексованого Криму і донецького протекторату, бажаних результатів Україні та світу не принесе.
Беручи до уваги, що ОРДЛО — це теж саме ІДІЛ із відповідними загрозами безпеці тепер уже європейському континенту, в рамках такої стратегії можливе створення і міжнародної військової коаліції для ліквідації цих терористичних формувань. Адже Путін визнає лише аргумент сили.
І партнери в інтересах європейської та глобальної безпеки зобов’язані її відповідним чином продемонструвати. Інакше, враховуючи Будапештський «кидок» України, є реальна загроза руйнації надважливого Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Неотримання Україною у критичний момент обіцяної гарантії суттєво підриває довіру до такої угоди інших країн світу, що змушені будуть формувати свою ядерну систему стримування потенційного агресора (прикладом слугують поки що КНДР та Іран).
А це не лише ескалація ядерної гонки озброєнь, а й пряма небезпека існуванню земної цивілізації. На такий сценарій перебігу подій ні Україна, ні людство точно не розраховують.
Василь БОГДАН,
експерт з питань безпеки,
генерал-лейтенант, публіцист
