У харківській школі відкрили Ресурсну кімнату для дітей з особливими освітніми потребами

06.12.2017
У харківській школі відкрили Ресурсну кімнату для дітей з особливими освітніми потребами

У Харківській школі №105 відкрилася перша в місті Ресурсна кімната, де учні з особливими освітніми потребами зможуть освоювати навчальний матеріал за індивідуальною програмою.
 
Займатимуться з ними корекційні педагоги, які допоможуть підопічним адаптуватися в середовищі своїх ровесників.
 
Наразі такого роду послуг в Україні потребують 50 тисяч дітей, але більшість із них не можуть відвідувати звичайні школи, оскільки ті не пристосовані до роботи з особливими школярами.
 
Як повідомила перша леді Марина Порошенко, що приїздила на презентацію освітньої новинки, до кінця року в Україні відкриється ще десяток таких кімнат, а Харківська область у 2018 році планує започаткувати аналогічні програми у 15 навчальних закладах. 
 
Ресурсна кімната була відкрита в рамках форуму «Вчимося жити разом», присвяченого темі інклюзивного навчання.
 
У дискусіях узяли участь столичні та місцеві чиновники, оскільки цією проблемою в Україні почали займатися недавно і навіть галузеві міністерства потребують широкого суспільного диспуту.
 
«В Україні інклюзивності не існувало взагалі, — повідомила в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. — Із першого січня наступного року ми в себе в міністерстві запроваджуємо норму, щоб люди з особливими потребами оцінювалися за міжнародним класифікатором. Тоді ми зможемо їм допомогти стати повноцінними членами суспільства, щоб вони самі змогли себе обслужити вдома і влаштуватися на роботу в залежності від своїх особливостей. Є ще одна проблема — вчителі не приходять до лікарень до особливих дітей, і ми хочемо змінити цю практику». 
 
Сьогодні в Україні соціалізацією учнів з особливими потребами займаються, в основному, їхні батьки, об’єднуючись у групи.
 
«У Харкові є родини, які виховують «сонячних дітей», — каже заступник міського голови Світлана Горбунова-Рубан. — Вони беруть участь у всіх дитячих заходах, показують малюнки, влаштовують концерти, демонстрації мод».
 
Утім одного лише ентузіазму батьків замало. Учасники форуму дійшли висновку, що потрібно створювати не єдину програму облаштування зручного для інвалідів життєвого простору, а в усі державні акти соціального спрямування включати пункт про інклюзивність.
 
Лише так можна комплексно вирішити проблеми суспільної адаптації людей з особливими потребами. 
 
Поки що ж батьки особливих дітей залишаються один на один зі своїми проблемами.
 
Мама 11-рiч­ної Олександри Альбіна Гребенюк iз Бахмута, наприклад, розповіла про біди, які довелося пережити у процесі влаштування дівчинки до звичайної школи.
 
Їй всюди однозначно натякнули, що з діагнозом ДЦП Саша зможе навчатися лише у спеціальному інтернаті.
 
«Адаптація, соціалізація, розвиток інклюзивної освіти... Скрізь про це так жваво говорять, а на ділі — глуха стіна. Нікому нічого не потрібно, — сказала пані Альбіна. — У школі я зіткнулася з дивовижною байдужістю. Впродовж кількох років довелося чути одну і ту саму фразу: «Сидіть удома!». 
 
Цій матері вдалося неможливе — її донька вчиться у четвертому класі звичайної школи. На форумі говорили про те, що такий шанс повинна мати кожна дитина.