Відчуй весняний аромат: добірка рецептів запашних страв із сезонних продуктів
Другий місяць весни триває, а тому саме час приготувати щось свіже, запашне й вітамінне. >>
Письменниця й активістка Ніка Нікалео розповіла, як кулінарія надихає її на життя та творчість
05.07.2017
Ніка Нікалео з сином і кавою. (Фото з власного архіву.)
Ніка Нікалео (за паспортом Вероніка Хідченко) — письменниця й активістка, керує благодійним фондом і літературним клубом у Львові.
Місяць тому до читачів потрапила її найновіша книжка — «Черешні з коньяком», рік тому — «Львів. Смаколики. Різдво», трохи більше року тому — «Львів. Кава. Любов».
Назви книжок з акцентом на смак спонукають до узагальнення: життя має бути смачним, тоді все в ньому вдаватиметься.
Девіз письменниці по життю: «Усе робіть із любов’ю!». Оскільки навіть у назви нашої сторінки «Смачне життя» слово «життя» домінує, цікаво буде дізнатися, як на сенс життя впливає саме смак життя, з перших вуст людини, яка написала про це художні твори.
Література і кулінарія
«Черешні з коньяком» з’явилися на світ лише місяць тому, — починає письменниця свою розповідь. — А народився задум про написання 10 років тому. Це було доволі велике оповідання про любов, однокласників і життєві цінності. Оповідання так і називалося «Однокласники». Згодом, за підказками моїх друзів-літераторів, воно почало переростати у роман.
Ви будете здивовані, але усе це було російською мовою. Взагалі я з дитинства писала винятково російською. Пропаганду я відчула на власній шкурі.
Бо і вдома, і в школі спілкувалася лише українською. Традиції і побут, любов до рідної землі у прямому розуміння цього слова прищепила мені бабуся, мама моєї мами, заслуженої артистки України Богдани Хідченко.
Я наголошую на цьому, бо рід для мене має дуже велике значення.
Я дуже відчуваю свій зв’язок із предками і рідними. Хоча людина незалежна і самостійна у своїх рішеннях.
Родина, сім’я — це той острівець, де ми завжди бажані, де нас завжди люблять, підтримують і чекають, які б помилки ми зробили і дурниць накоїли. Тому це треба берегти і леліяти.
Це святе і залишиться з нами навіть тоді, коли уже багатьох не буде поруч.
Про мою бабусю мені досі пахкотять рожеві півонії в нашому саду. А їм уже понад 50 літ! За родинною традицією, паску в нас пече найстарша в хаті господиня.
Перехрещує страви і починає вечеряти на Святвечір найстарший господар. Переконана, що в кожної людини є такі символи, традиції і родинні цінності, просто не усі над цим замислювалися і шукали такі відомості.
Задум літературної збірки «Львів. Кава. Любов» спав мені на думку випадково — ми проводили чергове засідання клубу в одній із кав’ярень і пили каву.
Обговорювали нові книги і проекти, замислилися над тим, де нам взяти кошти на наш новий літературний конкурс «Львівські перехрестя».
Письменниці, які входять до нашої спільноти, є відомими і популярними у своїй мистецькій ніші.
Явище жіночого літературного клубу в Україні є унікальним, не чула про подібні утворення у Європі.
Зазвичай митцям, а тим паче жінкам, важко триматися єдино обраної лінії.
Це й справді нелегко, і якщо нашим авторкам видається збоку, що мені усе це просто дається, то це далеко не так.
Доводиться маневрувати між усіма кораблями непомітним човником і, як магніт, водночас притягувати письменниць цікавими ідеями.
Я теж творча людина, а не просто організатор, і це дуже допомагає у порозумінні.
Тож триматися купи нам вдається протягом досить довгого часу. Ми неформально існуємо відтоді, як я вперше потрапила на «Коронацію слова», а було це ще 2010 року.
Усіх примиряє кавуся і неспішна, цивілізована бесіда при ній, навіть якщо у нас діаметрально протилежні думки.
Маю свою улюблену рецептуру її приготування. У вихідні та святкові дні, коли є час побавитися на кухні вранці, засипаю собі у джезву дві «чубаті» чайні ложечки арабіки.
Додаю туди три духмяні гвоздички і один кардамончик. Іноді приправи закінчуються, бо я забуваю їх вчасно купити, то додаю дрібку ванільного цукру замість них.
Смак зовсім інший, але такий же пишний! Заливаю усе то півлітрою окропу і ставлю на малесенький вогонь.
Пильную, аби не збігло. Коли підніметься, відставляю вбік і чекаю кілька хвилин, поки осяде. Вже у горнятко додаю кориці».
Про грибну юшку
«Якщо це літо і тепло як зараз, то кавую в саду на гойдалці, — продовжує співрозмовниця. — Милуюся зеленню, подумки щиро дякую Богові за усе те багатство, що мене оточує, за щастя жити і творити у цьому світі… Почуття вдячності і задоволення від того, що маєш, любов до життя — найпотужніша сила, яку я знаю.
Для прагматичних людей це виглядає дивацтвом і наївністю творчої особи. Колись до усіх це розуміння приходить. Головне, щоб не запізно.
Тож зібратися до гурту і в одній книзі видавалося мені цілком ймовірним, і я несподівано для себе озвучила цей задум. Усі одразу погодилися.
Тоді я ще не думала про серію таких збірників. Залишалося написати і провести переговори з видавцем.
Коли все було готове, надіслане, то перемовини тривали досить довго. Я дізналася, що роялті за збірки в Україні авторам не виплачують, лише разовий гонорар.
І це розбивало увесь мій план на друзки — заробити кошти для авторів-переможців нашого конкурсу, початківців, не виглядало реальним.
Можна було б, звичайно, залучити якихось меценатів. Я маю досвід такої роботи, адже очолюю благодійний фонд.
Але для мене простіше і достойніше заробити ті гроші самій. І я дуже розраховувала на регулярні виплати від продажів. Думаю, через те, що між нами понад тисяча кілометрів, домовлялися довго.
Видавцеві потрібно було звикнути до того, що ми офіційне угруповання і діємо як один автор.
Згоди було досягнуто: заради невисоких роялті я відмовилася від подвійного гонорару як укладач і автор збірки, інші письменниці отримують трохи менший гонорар. Зате є відсотки.
Перші ж нарахування усіх приємно вразили. Адже «Львів. Кава. Любов» стала одним із бестселерів 2016 року.
Наступна наша колективна праця «Львів. Смаколики. Різдво», яку видали до Нового року, взагалі побила усі рекорди і сподівання, посівши перше місце у рейтингу продажу однієї з книжкових мереж на кілька тижнів.
Це не книга рецептів, як думають ті, хто не читав. А, знову ж таки, оповідання про наше старе місто.
Способи приготування всілякої традиційної смакоти серед текстів відшукати все ж можна! Моє улюблене їство на Різдво — не кутя. Тепер уже ні. Це — грибна юшка. Її готувала у нас іще бабця.
Рецептура проста і невибаглива, буде смачно з будь-якими видами грибочків. Але ліпше, щоб це був білий гриб (пів кіля), який треба відварити і злити відвар у банячок.
Окремо засмажити багато цибулі, 5-6 штук, дві ложки борошна до золотого кольору. Якщо хочемо густішої підливки, смажимо більше.
Потім усе це змішуємо, солимо-перчимо до смаку. І — прошу пані, підливка готова. Аж слинки потекли…»
Морелі і коньяк
Ну а «Львів. Вишні. Дощі» мали робочу назву «Львів. Дощ. Морелі».
Але, з огляду на деяку незрозумілість останнього слова східнякам, видавництво трохи відкоригувало назву. Насправді морелі — це ті ж вишні, лише особливий їх сорт, такий соковитий, крупний, м’ясистий.
«Щороку роблю з них наливку, — каже письменниця. — Засипаю ними доверху дволітрову банку, залишаючи місце на кілограм цукру, і заливаю по вінця будь-якою горілкою.
Потім закриваю кришкою і ставлю на сонце на два місяці. Щодня перемішую дерев’яною ложкою, аби цукор розчинявся рівномірно.
Потім проціджую і отримую чудовий напій, від якого не паморочиться голова, але ноги не йдуть. Ну, звісно, коли випити забагато.
А ягідки можна використати на торт «П’яна вишня». Щоправда, я його вже не пекла кілька років. Боюся помилитися в точній рецептурі. Усе бракує часу.
Багато роботи, зустрічей, проектів і планів, які треба реалізовувати, і найголовніше — писати. Це лейтмотив усього мого життя.
Колись був час, до речі, за яким зовсім не шкодую, коли я могла лише писати і пекти-варити. Він називався «декретна відпустка».
От тоді я думала, що життя проходить повз, а я мушу ходити з дитячим візочком туди-сюди і спостерігати за чужим святом. Але за другим разом я вже була мудріша.
Мала досвід одночасної роботи у двох місцях, влаштуванні побуту двох чоловіків — сина і чоловіка, тому, коли маленька донечка спала у парку, я сиділа на газоні з лептопом і малювала майбутні проекти, писала промови публічним людям, вчила німецьку мову, багатенько читала і писала.
Тож тепер мені не в новинку виконувати багатовекторні завдання і одночасно творити. Певно, що усі творчі люди такі. Принаймні в моєму оточенні саме так».
Наприкінці своєї розповіді Ніка Нікалео просить занотувати її найпростіший особистий рецепт: «Черешні з коньяком», які вона спробувала сiм років тому вперше.
А саме у вечір святкування здійснення однієї з найбільших її мрій і події, яка назавжди змінила її життя, коли стала фіналісткою «Коронації слова».
Це був коньяк Мартель та два кілограми соковитих брунатних черешень і основний компонент — добрі друзі поруч.
«Хороші люди —які вміють радіти за тебе разом із тобою. І я дуже вдячна долі за них у моєму житті».
