«Покращення»: їхати нічим

Коли на Вінниччині одну за другою закривали сільські школи, то учням і їхнім батькам обіцяли «золоті гори». Останній голова Вінницької ОДА періоду Януковича Іван Мовчан сказав навіть, що йому дешевше сільських дітей відправити на навчання в Англію, ніж утримувати малокомплектні сільські школи. Зрозуміло, ніхто тих дітей до Туманного Альбіону вчитися не збирався відсилати, навіть більше — обіцяних шкільних автобусів не скрізь дочекалися. Основним аргументом закриття сільських шкіл чиновники продовжують, винятково через «ніжну» турботу про дітей, називати відсутність фахівців із багатьох предметів у сільських глибинках. Про те, що можна було б в умовах тотальної комп’ютеризації організовувати уроки в онлайн-режимі, які проводили б провідні вчителі, котрі є в кожному районі, говорять лише «просунуті» педагоги та активісти. І це при тому, що сучасні діти що в селі, що в місті вже ледь не «з пелюшок» володіють мінімальними навиками комп’ютерної грамотності.

Проте в нас знову мова не про те, а про дефіцит шкільних і відсутність рейсових сільських автобусів, погані дороги, ну і все інше, з чим асоціюються ці біди.

Востаннє транспорт за програмою «Шкільний автобус» Вінниччині надавали в 2013 році. Тоді школи отримали 46 автобусів проти 33 у 2012 році.

«На сьогодні наша область потребує 125 автобусів. Із них 96 підуть на поповнення, а 29 — на оновлення, — повідомила перший заступник директора департаменту освіти та науки Вінницької облдержадміністрації Олена Чорна. — Зараз держава фінансує цю програму на умовах 50 на 50. Тобто 50 відсотків має виділити місцевий бюджет. Автобус коштує 1 мільйон 200 тисяч гривень, то зараз кожен район має відшукати цих 600 тисяч гривень. Освітня субвенція йде на зарплатню, комунальні послуги, харчування захищених категорій дітей. Тому на автобуси в районних бюджетах треба закладати окрему статтю».

За рахунок державного та районних бюджетів область має 237 автобусів. Приблизно стільки ж автобусів орендується. Але оренда обходиться дорожче, ніж утримання власного автобуса.

І тут чиновники лукавлять, бо ніхто не називає число тих рейсових автобусів, що їх охрестили «шкільними», втиснувши в транспортні рамки шкільних уроків усіх інших (не школярів) мешканців сіл. Тож і вийшло, скажімо на нинішні новорічні свята, у дітей канікули — автобуси й собі відпочивають, мовляв, поламалися, а тому банально студентам додому на вихідні добратись проблематично, містянам дістатися у село до родичів — нічим. А про те, щоб хворіти й тим більше доправитись до лікарні — борони Боже! На це неодноразово нарікали мешканці різних районів. Найгучніше останнім часом — жителі Гайсинського. У попередні роки дещо виручала державна компенсація пільгових категорій у певні дні тижня, була надія, що канікули не канікули, а хоча б у «пільговий» день автобус таки буде. Тепер, як відомо, і цей варіант «покращили».

Минулого року в департаменті освіти та науки заявляли, що в 2016 році буде відновлено програму «Шкільний автобус». Дійсно, реалізація програми вкрай необхідна, бо транспорт для перевезення учнів — у дефіциті, але бажано, аби ця програма не реалізовувалася за рахунок обмеження інших категорій мешканців сіл області.

Адже не всім так таланить, як, скажімо, школярам Літинського району. Минулого року літинські освітяни розробили програму «Шкільний проект як запорука регулярних та безоплатних перевезень учнів до місць навчання та додому», подали її у Фонд регіонального розвитку й виграли п’ять шкільних автобусів. Проте не факт, що для району не потрібно, як мінімум, ще стільки ж автобусів.