Вирівнюючи курс

12.01.2016

Прикро, що замість того, аби об’єднати зусилля світової спільноти перед видимою загрозою людству (вчені-екологи застерігають, що при підвищенні середньорічної температури ще бодай на одну-дві позначки океанські хвилі можуть поглинути частину суходолу), воно знемагає в тенетах гріха — братовбивчих воєн, брехні, лицемірства, пияцтва, розпусти. А продажність, здирництво і корупція залишаються невід’ємною парадигмою нашої державної політики. Ще й розпач і зневіра товчуться у передпокої наших осель.

Що й казати, не знаєш, як навіть перезимувати чи й загалом звести кінці з кінцями. Тим часом законодавці товчуть воду в ступі, правоохоронці переслідують істинних патріотів, а винуватці державної руїни як ні в чому не бувало далі собі розкошують. Схоже, влада в них на повідку. На них, колишніх, не шкодують грошових застав, що обчислюються мільйонами. Не те щоб допомогти хворим діткам чи покаліченим воїнам. Та й нікого не насторожує засилля багатіїв-іновірців у вищих ешелонах влади, котрим наших бід не зрозуміти. Серйозними прорахунками влади вважаю те, що знехтувала такими тямущими менеджерами, як В. Ющенко, В. Пинзеник, В. Лановий.

Та й у світовому масштабі твориться казна-що. Наші партнери по Будапештському меморандуму виявилися, м’яко кажучи, нікудишніми джентльменами. Ба, навіть їхні наступники он уже товпляться в найми до значно зловіснішого за графа Бенкендорфа «борца с мєждународним тєррорізмом». Зруйновано міжнародну безпеку. Зґвалтовано цивілізованість.

Нелегко апелювати до національної свідомості мирних жителів Донбасу, коли по них гатить ворог із реактивних «градів», а наше командування тільки й того що фіксує порушення Мінських угод. Закрадається думка, що такі перемовини — на догоду агресорові. То чи не нагадують вони Мюнхенську змову, а позиція Президента — одкровення Чемберлена: «Я привіз вам мир!»?

Потішають нас спектаклями як не про «доблесне» правосуддя, так про замахи на посадовців чи штовханиною під куполом. Щодо останнього ексцесу пропоную дієвий спосіб його уникнути: просто забіякам вручити повістки про мобілізацію. І нехай собі проходять вишкіл у спецпідрозділах. Буде більше користі державі.

Наразі бідкаємося у всій цій веремії, як його жити далі. Щоб гідно, як декларовано Майданом. Без напруги, принижень і злиднів. Важко повірити, щоб у Японії, Сінгапурі чи Південній Кореї ухвалювали більше рішень щодо економічного піднесення. У нас же шокова терапія забарилася до безміри обіцяного БЮТом «українського прориву», якого не помічаємо. Ми безнадійно відстали й досі стоїмо на роздоріжжі історії. І ніде правди діти, це — розплата за нашу громадянську кволість та смиренність.

Нарешті, знаковою подією став той факт, що на останніх виборах місцевого самоврядування нашу довіру здобули не тільки словохтиві комісари, а й господарі, аграрії зокрема. Хоча, знову-таки, тривожить персоніфікація партій та блоків. Нерідко блідого чи вилинялого національного спектра. Що це, як не спроба реанімації політики «твердої руки»? Згадаймо, на Майдані попервах ніяких провідників не було. Дещо пізніше з’явилися Порошенко з Яценюком і «прімкнувший к нім» Турчинов. Милостиво заходилися обіцяти нам «життя по-новому». Ми ж, як ті старозаповітні легковіри, й раді. Може, тому, що так улесливо патякали про єдність нації. Але ж на заваді консолідації суспільства — непомірна кількість партій і розмаїття релігійних конфесій. Тому гуманістично-націоналістичний принцип — жити заможно в демократичному суспільстві — легко було підмінити лицемірними обіцянками. Постає дилема: що для нас пріоритетне — егоїстичні амбіції зверхника чи світоглядна концепція націоналізму?

Погодьтеся, не в нашій ментальності молитися на владу, колінкувати перед нею, а за давнім козацьким звичаєм сипати їй попіл на голову, щоб пам’ятала, хто в домі господар.

Відрадно, що фарисейсько-демагогічна «Ум, честь і совість» (Комуністична партія. — Ред.) таки канула в Лету. Оговтавшись від її наркозу, розправимо плечі, бо «нам своє робить». Уже без більшовицько-екстремістських устремлінь. Оминаючи на своєму шляху підводні камені, рішуче й послідовно прямуємо курсом націоналізму. Неспроста ж найповніше його презентує ВО «Свобода». Суть ідеї доволі проста й близька багатьом — бути господарем у власній державі.

Слава Україні!

Станіслав ОЛІЙНИК
с. Міхнівці, Лубенський район,
Полтавська область

  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>