Дмитро Павличко ще й досі пам'ятає холодні застінки тюрем, у яких він перебував за радянських часів. Із тими, хто його катував, іноді зустрічається й зараз. Не перевелись «добрі люди» на світі. Ось і нещодавно, коли в Чернівцях мав відбутися творчий вечір Павличка, в заздалегідь домовленому приміщенні медичної академії якась добра душа вимкнула електроенергію. «Кому світло відключили, раби? Поетові!» — гірко констатував Павличко, і читав вірші: патріотичні, філософські й еротичні.
У Національній опері, де Дмитро Васильович у понеділок святкував своє 75-річчя, до рубильників ніхто підійти не наважився. Мабуть, присутність стількох літераторів, які, не розмірковуючи, вчинили б самосуд, не дозволила, — жартували письменники. Сам винуватець свята цього 28 вересня, здається, всім усе пробачив, і, розчулившись, сипав віршами.
Долі Павличка-літератора можна позаздрити. Як люблять казати у всеукраїнському товаристві «Просвіта», це такий творчий материк, на якому кожен знаходить щось своє. Серед майже двадцяти збірок різної тематики можна знайти все, що хочеш — і еротику («Золоте ябко»), і національну ідею («Гранослов»), й любов до матері («Моя земля») . Всі збірки, до речі, перекладені багатьма мовами світу. А ще ж статті про Хосе Марті й Христо Ботева, про Шолом-Алейхема й Шолохова, про багатьох польських, білоруських, російських і, звісно, українських письменників, переклади Шекспіра, Николи Вапцарова, Христо Ботєва. За таку роботу Дмитро Павличко має цілий ланцюг премій, серед яких і Національна премія ім. Тараса Шевченка, а також здобута кілька днів тому премія фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, вручена «за утвердження української державності поетичним словом, активною громадською і політичною діяльністю». До слова, саме Дмитро Павличко був одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, засновником Шевченківського товариства української мови, на підвалинах якого відродилося Всеукраїнське товариство «Просвіта». Як народний депутат України, в подальшому повноважний посол, він вніс ваговитий доробок до справи становлення й розбудови нашої держави, зміцнення дружби з сусідніми державами, зокрема, з Республікою Польща. На свій день народження Дмитро Васильович отримав вітання від найвищих посадових осіб, у тому числі й від Президента України.
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
