Заміна «гвинтиків» системи

Майже два роки тому (30.10.13) «УМ» розповідала про колишнього військового медика, відставного полковника медслужби Анатолія Різниченка із селища Партеніт, що неподалік Алушти. Незважаючи на досить поважний вік, 84-річний чоловік, заслужений лікар України, залишався відданим професії — працював консультантом-пульмонологом тодішнього Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Міноборони України «Крим». Причому працював так, що колеги і пацієнти відгукувались про його професіоналізм лише позитивно. «Анатолій Іванович — грамотний і сумлінний лікар, його ставлення до професійної справи, життєва позиція заслуговують на повагу», — висловився, зокрема, начальник центру Геннадій Барамія.

Нині ж справи у пана Різниченка, який, до слова, пам’ятає жахіття Голодомору, помітно погіршились. Після анексії півострова відомча оздоровниця, якій він віддав 43 роки життя, «автоматично» дісталася міноборони Росії. Її керівники з ветераном не церемонились, відмовившись від послуг у досить грубій формі. Ба, його методичний кабінет геть очистили від «макулатури» — зібраних за десятиріччя спеціалізованих медичних журналів, довідкової літератури з курортології, пульмонології, придбаних чоловіком, до речі, за свої кревні. Це найбільше засмутило ветерана, який колись безпосередньо опікувався здоров’ям радянських маршалів, двох міністрів оборони СРСР, що у ті роки були пацієнтами цього санаторію. «Я досі, — скрушно резюмує Анатолій Іванович, — не відійшов від депресії, яка почалась торік. До того ж зір через це погіршився. Якби не підтримка близьких, не знаю, як далі почувався б. Так організм відреагував на звільнення з санаторію, якому віддав більше сорока років життя. Власне, заяву на звільнення написав добровільно. А що було робити, коли наприкінці минулого року мені дали зрозуміти, що всі мої напрацювання, досвід більше нікому не потрібні, що я тут зайвий. Та й сам, власне, не зміг змиритись із бюрократією, безвідповідальністю, душевною розрухою, яка запанувала серед персоналу, лікарів із приходом на нашу землю представників іншої держави. При Україні такого не було, все було логічно — і я до цього звик. Звик відчувати якусь відповідальність за здоров’я пацієнта, а не відгороджуватись стандартами діагностики і лікування, на які перейшов санаторій за нової влади. Аби ще більше не засмучуватись, туди віднині ні ногою. Якось підбадьорює лише те, що колишні пацієнти на вулиці щиро вітаються і зичать здоров’я».