Не дивно, що прозу цього автора називають герметичною, бо лише у ній, скупуватій на сюжетні прикраси, буває вільно. Збірка «Механічне яйце» має в основі готичні новели українського автора з цілком класичним сюжетом у стилі зомбі-хорору, але з лагідним флешбеком у старосвітські часи. Саме в ту хрестоматійну епоху про божевілля, живих мерців і закоханих відьом писали класики нашої літератури, і їхні твори вважалися популярним салонним чтивом.
Серед героїв «Механічного яйця» — гробарі, трунарі та міліціонери з тромбозом, нагупаним під час параду на Червоній площі. А ще ж коти, споконвічні супутники чаклунів, і то не лише писемного слова, хробаки, яким «світ вціляє в очі, ніби крізь проріз лицарського шолома — від іржавого цвяшка до чорного жука в пилюзі», і чомусь китайці, які «пахнуть трупом». Ну і, звичайно, мертві панночки, які спокушають сучасного Хому Брута, засилаючи до нього квартирні комісії і маючи замість серця «недосяжний холод внутрішнього супокою».
Дія у новелах відбувається або в неіснуючих уже давно будинках, або в закинутих робочих каптерках, або у «порожній квартирці, ніби в могильнику», при цьому на околі мертвотного міста обов’язково височить «гора з тисяч розрізненних пар взуття», як в однойменній оповідці автора. При цьому скрізь у цій прозі зустрічається чимало філософських максим, що межують із сільським фольклором. Наприклад, зійшовшись із жінкою, як вважає герой однієї з новел Назаренка, доведеться «жити у вічній метафорі, не спілкуючись зі світом віч-на-віч», бо жінка єднає героїв з людьми, а не з водою, сама намагаючись стати річкою. Що ж до решти концептів, то вони тут так само невтішні, оскільки «кожна людина чимось схожа на будівлю, яку споруджує природа, а потім ніби покидає напризволяще, і кожен мусить добудовувати себе сам». Іноді з того виходить війна палацам, але миру в халупах точно не виходить, бо всі зайняті бойовими діями, чи пак вичавлюванням із себе раба.
Загалом декадентська поетика Володимира Назаренка на пару з похмурою стилістикою новел його збірки неабияк сприяють історико-літературний плутанині, коли не знаєш, у якому з часів герої займаються розбудовою самих себе. Можливо, це й комплімент «механічній» прозі автора, яка повертає нас до витоків жанру, але для бадьорого ритму нинішньої мультикультурної епохи — доволі сумнівний.
Колишню Арку дружби народів у Києві Міністерство культури України визнало такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих памʼяток України. Монумент втратив статус памʼятки історії і тепер його можна демонтувати. >>
Пункт закону про медіа, який посилює вимоги щодо використання державної мови в ефірах українськомовних програм набере чинності 17 липня. Він допускатиме іноземні мови на телебаченні лише у вигляді окремих слів чи виразів. >>
У Львові завершився архітектурний конкурс на проєкт меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вулиці Іллі Мечникова. Переможцями стала команда архітекторів з Хмельницького — Віктор Голубєв та Дмитро Райфшнайдер. Конкурс тривав три місяці. >>
Нарешті у кінотеатрах з 9 травня можна подивитися художній фільм «Будинок «Слово». >>
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
У Черкаському обласному музеї «Кобзаря» тамтешня колекція мистецької шевченкіани збагатилася ще однією картиною — портретом Тараса Шевченка. >>
