Дві години за «Три хвилини»

19.05.2015
Дві години за «Три хвилини»

Пісні «Другої ріки» зазвучали у супроводі оркестру по-новому. (з офіційної сторінки гурту в «Фейсбуці».)

«УМ» побувала на концерті музикантів у незвичному місці та помітила, що в тренді не вечірні сукні, фраки і смокінги, а національна символіка та українська музика.

Люди у футболках із гербами та патріотичними написами масово прямують до виходу на одній зі столичних станцій метро. Наближаючись до Національної опери, бачу, що частина людей у національному одязі таки відсіюється і прямує до стадіону «Олімпійський» на футбольний матч (14 травня у Києві грали команди «Дніпро» і «Наполі». — Авт.). Підійшовши до театру, біля входу все одно зустрічаю багато людей у національному одязі і з квітами в руках. Сьогодні українці так проводять і футбольні матчі, і концерти,і національні свята. «Приємно вражена, думала, що таких, як я, у вишиванці, буде небагато. Адже сама спершу подумала: оскільки концерт в Оперному, то, мабуть, потрібно одягати щось офіційне, але передумала. Не щодня ж улюблений гурт виступає. Така атмосфера не може не надихати», — ділиться з «УМ» шанувальниця гурту Ірина Маковій.

Перед концертом лідер гурту «Друга Ріка» Валерій Харчишин розповів, що частину коштів буде передано учасникам із зони АТО, які потребують реабілітації: «Ми розпочали практику збирати гроші на допомогу бійцям АТО, завдяки концертам. Поки важко сказати, яка сума буде передана, але ця допомога буде адресна, бійцям, які постраждали під час боїв на сході. Ми часто буваємо в зоні АТО і знаємо, що там найнеобхідніше. Переказувати гроші у фонди або ж благодійні організації точно не будемо. Усе зробимо самі».

В очікуванні початку концерту шанувальники не гаяли часу даремно, куштуючи бутерброди, каву та тістечка у буфеті Національної опери. За столиком, недалеко від входу до ложі бельєтаж, чую як якась жінка ділиться своїми думками щодо оркестру народних інструментів із хлопцем, що стоїть поруч: «Дивно, що Харчишин захотів грати концерт саме в Оперному. Не вперше на їхньому концерті, але таке поєднання музики із народними інструментами буде чимось новим. Думаю, ефектніше було б відспівати, як «Ляпіси», на стадіоні «Динамо». Проте хлопчина у відповідь зауважує: «Думаю, вирішили грати тут через народні інструменти та й звучання, акустика кращі. Але я і сам важко можу уявити поєднання року з народними інструментами».

Проте такі скептичні думки щодо «дивного звучання» розвіялися при перших звуках пісень. Неординарне поєднання рок-музики з народними інструментами справді непритаманне для вітчизняної музики, адже такий експеримент серед українських виконавців був уперше. Чудовий звук і неймовірне аранжування відомих пісень отримали нове звучання завдяки співпраці із Національним академічним оркестром національних інструментів (НАОНІ. — Авт.). «Саме на таких народних інструментах і потрібно грати рок. Насправді вони дуже органічно вписуються в це мистецтво і доповнюють рок-музику. Ми додаємо свої тембри, і всім відома музика немов отримує нове життя», — говорить художній керівник НАОНІ Віктор Гуцал.

Зайшовши в залу Оперного, перше, на що зверстаєш увагу — це порожня оркестрова яма. Усе дійство у той день відбувалося лише на сцені. Після півгодинної затримки зал починає аплодувати, і з початком нової пісні «Париж» («Дай мені вогню») на сцені з’являється Валерій Харчишин у чорній вишиванці та джинсах. Перші звуки нової пісні просто зірвали публіку. Незважаючи на досить стриману атмосферу Оперного театру, музика зуміла подолати всі стереотипи, що в цьому місці можуть співати лише на сцені. «Незважаючи на те, що сьогодні ми граємо в Національній опері, ви можете мені підспівувати. Адже де співати, як не в Оперному?» — закликав із гумором Валерій Харчишин глядачів. Після виконання першої пісні лідер гурту привітався із залою словами «Слава Україні!», почувши у відповідь вже таке рідне для українців «Героям Слава!». Після кількох композицій Харчишин потягнувся до зеленого рушника, що лежав на сцені, і витер піт з обличчя. Кілька літрів води, червоні від оплесків руки, повна віддача музикантів на сцені — здавалося, що Оперний на дві години став окремим маленьким світом під назвою «Друга Ріка».

Щоправда, атмосфера Національної опери і справді трохи сковувала, але потужна енергія звуку не дозволила сидіти непорушними. Дехто, незважаючи на стриманість інших, навіть підтанцьовував. І якщо в партері глядачі трималися до останнього, то на балконах вирували танці. Під час виконання таких рідних «Так мало тут тебе», «Три хвилини», «Я п’ю з твоїх долонь» звучання трембіти, кобзи та української волинки додавало етнічних мотивів знайомим композицям.

Після «Я чую» і «Хто, якщо не я» зала просто зірвалася оплесками і довго-довго кричала «Браво!», адже такі близькі зараз для українців слова не можуть сприйматися поверхово, особливо у поєднанні з музикою: «Ні, я не віддам, це все моє. Я тут люблю, я тут живу, тут мушу вмерти. Хто якщо не я, хто якщо не ти, хто якщо не ми? Прийдуть вони, замість весни».