За версією президента Росії В. Путіна, Крим для Росії має сакральне значення, тому що в Севастополі (Херсонесі) хрестився руський князь Володимир Великий. Проте ці міркування достойні мешканців палати №6. Насправді від дати хрещення князя Володимира до Москви треба було йти ще понад сто років, а до Росії — понад сімсот. Скільки б придворні вчені Московії (перша самоназва володінь пана Путіна) не переписували історію, часові терміни не зміняться.
Цікавить інше питання: чому так легко пан Путін «віджав» півострів, а київська влада його нахабству не чинила належного спротиву? Можливо, тому що українці трохи теж із тієї палати і воліють нічого не бачити, нічого не чути, «якось воно буде»? Фантаст-провидець Джордж Оруелл казав: «Хто володіє сучасним, той володіє минулим, а хто володіє минулим — володіє майбутнім». Інший афоризм засвідчує: «Без минулого не може бути сучасного, без сучасного — майбутнього». Головна проблема нашої держави в тому, що українці як корінний народ не оволоділи сучасним, знехтувавши своїм минулим і майбутнім. Ми безвольно дозволяємо порівнювати Україну то з Америкою, то з європейськими державами, і бачимо, що не відповідаємо... А інакше і бути не може, бо Америка — емігрантська безетнічна держава, а європейські держави існують кілька століть, давно забувши своє важке становлення. Якщо ж додати ментальні особливості українців, які формувалися, починаючи з періоду виокремлення слов’ян-хліборобів, що стали жити коштом відновлюваної господарки, в той час як європейці залишалися мисливцями і збирачами, також вимушене співіснування з кочівниками, то порівняння виглядає непродуктивним, що прирікає націю на окремішність. Українське відродження самобутнє. Коли Валерія Новодворська в одній з останніх своїх статей закликала: «Бережіть Україну — це майбутнє людства», — вона, очевидно, передбачала такий шлях...
Нашу історію можна де в чому порівняти з історією Ізраїлю: і там, і тут держави відновились на древніх історичних теренах після багатьох століть бездержавності і колоніального приниження. Але на цьому аналогії закінчилися. Засновники Ізраїлю створили єврейську державу, яка всотала сотні тисяч патріотів із діаспор, у тому числі й кваліфіковані кадри, які дуже швидко на пустельній землі розбудували потужну процвітаючу країну. А як українці використали чверть століття? Скажемо прямо — бездарно. Ми досі не виконали контрольну роботу на тему «Україна — споконвічна земля корінного українського народу». Кілька років тому колишній харківський дисидент, а згодом громадянин і міністр Ізраїлю Натан Щаранський казав харківським журналістам: «Я — націоналіст і пишаюся цим». Українець, який публічно назветься націоналістом, наражається на окрик «фашист, нацист...» і знічується, не задумуючись над тим, що екстремізм (у тому числі нацизм) — це інфекція, яка може вразити будь-яку ідеологію і націю. Правдивий же «націоналізм» — це спрямування думок, слів чи діл одиниці або гурту в тому напрямі, в якому іде корисний розвиток нації, до якої ця одиниця або гурт належить» (Степан Рудницький, «Чому ми хочемо самостійної України»). Це природна поведінка, так само як природний і сам націоналізм. У книжці «Два обличчя націоналізму» Юліан Васиян писав: «Є два роди, два обличчя націоналізму: націоналізм розуму і націоналізм життя. Оба доповнюються, і тоді ідея націоналізму осягає свою повноту, панує світоглядно і творить життєво... Націоналізм з життя не чекає з ідеями, але чинить невсипущо на кожному кроці, в кожній ситуації...»
Відзначимо думку польської публіцистки, дружини міністра Радослава Сікорського, висловлену влітку 2014 року: проблеми України, в тому числі з сепаратизмом на сході, в тому, що їй бракує націоналізму. Святе місце пустим не буває: занедбане поле заповнюють польський, угорський, румунський, російський, єврейський націоналізми,... і виникають інспіровані сепаратистські настрої. Путін, як будь-який злодій, бере те, що погано лежить. Українці стали заручниками декларативних прав людини... Легалізація націоналізму зміцнить опір нації сепаратизму й колабораціонізму, а сам націоналізм згодом трансформується в зміцнілий патріотизм, як у всіх європейських країнах.
Крим анексували чотири рази: вперше — монголо-татарське нашестя, вдруге — після Кучук-Кайнарджийського мирного договору, втретє (разом зі всією Україною) — після поразки УНР, нинішня — четверта. Але кожного разу через деякий час півострів повертався в лоно України, бо без неї засихає, позбавлений води і ресурсів. Саме цими міркуваннями, попри сучасні інсинуації імперської пропаганди, оперувало керівництво СРСР у 1954 році, передаючи засохлий, знелюднений півострів до складу УРСР. Дніпровська вода напоїла, українські переселенці розорали і засіяли — і Крим розквітнув, а тоді посунули на облагороджений півострів росіяни... А зараз як будь-які невдячні квартиранти, вони волають: «Крим — наш!». Відзначимо ще один замовчуваний факт: Крим не подарували Україні, а обміняли на кілька українських районів, які включили до складу Воронезької, Курської, Бєлгородської, Ростовської областей. Цікаво, чому про це не говорить українська дипломатія, мовчать політики, у тому числі т.зв. націоналісти? Більше того, дехто пропонує відмовитися від Криму та Донбасу, мовляв, це розв’яже руки для облаштування решти регіонів. Панове, не клейте дурня! Це ж принцип доміно: на черзі Закарпаття, Буковина, Волинь тощо і... Україна! І цю чергу оскаженілий Путін і Ко уже озвучив.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
