Чим пахне «Любов Одеси»?

      Місто біля моря — чудовий привід для візиту численних гостей, особливо в курортний сезон. День народження та ще й ювілей — привід подвійний. Можна сказати, що 2 вересня для одеситів — справжнє національне свято. Розуміючи, що цього дня студенти та школярі все одно прогуляють заняття, а працюючий народ прийде на роботу без особливого ентузіазму, міський голова Одеси проголосив 2 вересня неробочим днем.

      О 12.00 на Грецькій площі туристський натовп кинув якір біля нововстановленого пам'ятника «Клятва засновників товариства «Філікі Етерія». Як з'ясували гості міста, чудернацька назва мало зрозуміла не лише для них. Одесити самі «плавають» в історії. Ситуацією добре володіють хіба що працівники Грецького фонду культури, які пояснюють: скульптурна композиція присвячена трьом звичайним грецьким купцям, які змогли зробити цілий переворот у рідній країні. Ніколаос Скуфас, Еммануїл Ксанфос та Афанасій Цакалов створили в Одесі таємну організацію «Філікі Етерія», що 1821 року підняла Грецію на боротьбу за незалежність. Саме завдяки збройному повстанню, організованому патріотами, Греція звільнилася від ярма Османської імперії. До речі, встановлено пам'ятник завдяки Греко-українській торговельній палаті міста Пірей — таким чином греки й Одесу з днем народження привітали, і вшанували пам'ять своїх національних героїв.

      А через годину на Дерибасівській вже чекав сюрприз із приємним запахом — перший у світі ароматичний фонтан «Любов Одеси». Для тих, хто призабув, нагадаю: духмяний подарунок Одесі французький парфумер Крістоф Лакарен почав готувати ще навесні. Зібрав 7 команд, дав їм купу пробірок із парфумерними оліями і широкий простір для польоту фантазії. В результаті отримав 7 цікавих ароматів. Власне, Лакарен міг би скомпонувати парфум і самотужки, але, за його задумом, аромат мала вибирати якщо не вся Одеса, то хоча б її половина. Продукти диво-лабораторії місяць визрівали, а потім були винесені на суд кваліфікованого журі. Як не дивно, найкращими парфумерами виявилися ...одеські студенти. Саме серед їхніх творінь одеська публіка вибирала найпривабливіший запах: терпку суміш морської хвилі та квіткового нектару. Матеріалізував цікавий задум скульптор Олександр Токарєв. Бронзова композиція значно відрізняється від початкового задуму, де вода виливалася з глечика крилатої феї. Не скажу, що остаточний варіант став найкращим втіленням ніжності: досить кремезні хлопець та дівчина застигли в польоті навколо дерева пізнання з круглим плодом на верхівці. Над ними розгорнув крила птах кохання, під ними повзе змія мудрості. Аналогія з біблійними Адамом і Євою напрошується сама. Але щоб побачити фонтан у всій його красі, до нього слід прийти ввечері, коли вмикаються невеличкі ліхтарики. Завдяки химерному освітленню струмені води нагадують дощ із коштовностей...

      О 15.00 на Олександрівському проспекті відкрили пам'ятник «польському Прометею» Адаму Міцкевичу. Так уже вийшло, що більшість відомих людей народилися в Одесі чи принаймні побували в цьому місті. Польський поет — не виняток. Саме тут він написав більшість своїх сонетів. Правда, прибув до міста не з власної волі, а за наказом Олександра I. І хоч 9-місячне заслання — не путівка до санаторію, Міцкевич завжди тепло згадував Південну Пальміру.

      Ще через годину на оновленій Грецькій площі перед публікою постав одеський міський голова XIX століття, відомий меценат Григорій Маразлі. Точніше, його скульптура. Напевно, жодна історична постать не заслужила такої поваги одеситів, як він. За 17 років його перебування на посаді міського голови в Одесі (вперше в Російській імперії!) були побудовані кінно-залізні дороги, найкращий у країні міський театр, бактеріологічна станція. За власний кошт Маразлі відкрив народну читальню, будинок інвалідів, дешеві їдальні для народу, побудував другу електростанцію. Крім того, він жертвував кошти на будівництво храмів, установив 2 премії за особливі здобутки в галузі природничих наук...

      О 17.00 на розі Пушкінської та Ланжеронівської запахло екзотичними фруктами. Пам'ятник апельсину, який врятував Одесу (так написано на меморіальній дошці), нагадав усім про напівзабуту сторінку історії міста. «Апельсин» був визнаний найкращим проектом на конкурсі монументів, що відбувся ще на початку року. Скульптор Олександр Токарєв, який вирішив увіковiчити цитрус, упевнено обійшов дев'ятьох інших суперників. До речі, автором ідеї став голова Одеського апеляційного арбітражного суду Сергій Балух. Цікаво, якщо згадати — одесити, власне, збудували пам'ятник хабарю!

      Як відомо з історії, 2 вересня 1794 року Катерина ІІ підписала рескрипт, який юридично підтверджував народження Одеси. Але наступник Катерини Павло І руйнував усе, що любила його мати. З його приходом на престол Одеса позбулася всіх привілеїв, набутих раніше. Це збіглося з епідемією чуми та страшним неврожаєм. Будівництво порту зупинилося, згорнулася торгівля. Як пише А. де Рібас, «1800 року місто було буквально на краю загибелі». Бургомістр просив столицю позичити грошей для завершення будівництва порту, але Павло І відмовив, посилаючись на значні фінансові витрати. Одеські купці вирішили задобрити монарха — відправити йому кілька возів із трьома тисячами помаранчів. На той час екзотичні фрукти в Росії були дивиною, тож сонячні цитруси, які Павло обожнював, зробили свою справу. Вже наступного дня Одеса отримала 250 тисяч карбованців золотом на будівництво порту і розвиток міста. Звичайно, не як царський подарунок, а з поверненням коштів через 14 років. Морський порт, без якого Одеса могла надовго залишитися дрібним населеним пунктом, був побудований завдяки винахідливості одеських купців.

      Один з авторів проекту, Володимир Глазирін, розповів, що розміри бронзового цитруса із шорсткою, наче справжньою апельсиновою «шкіркою» становлять півтора метра в діаметрі. На одному з боків гротескної композиції — фігурка імператора Павла. Запряжена трійка коней та колеса воза символізують доставку дарунка до Північної Пальміри (Санкт-Петербурга). Зверху розташовані найвідоміші будинки міста — Оперний театр, Спасо-Преображенський собор та Одеський маяк. Крім того, з боку Ланжеронівського спуску з'явилися два верстові стовпи заввишки 90 сантиметрів, один із яких відзначає відстань від Одеси до Санкт-Петербурга: «Санкт-Петербург — 1538 вёрст». Напис на іншому стовпі нагадує мандрівникам, де вони опинилися : «Одесса — 0 вёрст». На виготовлення диво-апельсина пішло близько тонни бронзи, вартість металевого помаранча сягнула майже 20 тисяч доларів, а будівельні роботи обійшлися в 150 тисяч гривень.

      Під вечір однією з центральних подій святкування іменин Одеси став фестиваль оперного та балетного мистецтв на Театральній площі. А коли стемніло, жирну крапку у святковому дні поставив салют на Морському вокзалі...