Картинка з «телека»,

Цікава штука все-таки вибори. Начебто після Майдану та тотального занурення країни в усвідомлення стану війни та волонтерський рух (як писала «УМ», за даними соціологів принаймні третина українців у той чи інший спосіб долучилася до забезпечення армії, тисячі хлопців пішли добровольцями на фронт, та й Небесна сотня давно перетворилася на Небесний батальйон, і кінця цьому поки що не видно) мала би з’явитися якась відповідальність людей за тих, кого вони делегують до Верховної Ради. Але, як показує практика, процес виборів і надалі для багатьох — захоплива лотерея, де більшість цікавить лише одне: вгадають чи не вгадають вони ім’я переможця. А далі — хоч потом.

«Найактивнішими на виборчій дільниці були, як завжди, бабусі. Вони брали бюлетені, ставили відмітку і несли їх до урн, клянучи на всі заставки владу і запевняючи, що все одно толку з цього не буде і нікому вони не потрібні», — розповів мені вранці чоловік, який був спостерігачем. «А я уже і не пам’ятаю, за кого голосував. Побачив знайоме прізвище в бюлетені — і поставив. Але вже забув, що це було за прізвище», — ділиться з усмішкою сусід. Судячи з явки на нинішніх виборах, цих людей можна іще вважати свідомими виборцями, бо інші взагалі проігнорували своє право вплинути на політикум.

Інший феномен виборів — розкрутка кандидатів. Особливо яскраво це проявилося у 95-му окрузі в Ірпені, де зійшлися один iз лідерів Правого сектору Ігор Мазур (Тополя) і «обличчя» Майдану козак Михайло Гаврилюк. Так, обоє герої, обоє пройшли весь Майдан. Тільки Ігор Мазур від першого до останнього дня завжди був у найнебезпечніших точках. У його ж «послужному списку» — участь у бойових кампаніях у Грузії та Чечні у 90-х, три роки в’язниці за участь в акції «Україна без Кучми», саме він у березні нагнав страху на багатьох регіоналiв Приірпіння (це його хлопці знайшли у Гостомелі відомий автопарк Януковича і контролювали маєтки Пшонки та інших «діячів», які «облюбували» цей район), а кілька останніх місяців — проводив вишколи для учасників АТО і сам брав участь у бойових діях. А ще — це мудрий і виважений чоловік, який мало світиться, але завжди — в епіцентрі подій. Його ж опонент прославився лише епізодом із «Беркутом», який розкрутили всі телеканали, зробивши з простого сільського хлопця телезірку. Як результат — козак Гаврилюк має реальні шанси потрапити до Верховної Ради (принаймні коли писався цей матеріал, він був на другому місці, поступаючись якоюсь сотнею голосів будівельному магнату Олександру Тигову, який пішов під знаменами Блоку Петра Порошенка). Справедливості ради варто сказати, що зараз Гаврилюк теж записався до лав батальйону МВС «Золоті ворота», однак більшість виборців його знала саме за телекартинкою. І голосувала саме за неї.

А ми тут підраховуємо, скільки бронежилетів та термобілизни можна було б купити для хлопців на сході за ті кошти, які були вбухані в рекламу. Обурюємося появою в день тиші та виборів білбордів із написами в стилі розкручених партійних кольорів та іншими порушеннями законодавства (до речі, гасло «Козак не зрадить. Гаврилюка — в Раду», намальоване трафаретом на асфальті, та подібні таблички, вивішені на стовпах біля виборчої дільниці так високо, що комунальникам годі було їх зняти) досі красуються в 95-му окрузі. Але продовжуємо клювати на наживку, яку нам закидають.

Цю країну потрібно змінювати. І політичні правила гри також. Але, як сказала мені одна знайома-психолог, депутати цього не робитимуть, їм і так комфортно. Міняти правила гри маємо ми, переставши вестися на телекартинку та інші подразники. Інакше чергова Тая Повалій викликатиме у нас подив: «А що вона робить у Верховній Раді?». Принаймні до наступних виборів є над чим подумати. А вони, якщо щось піде не так, можуть відбутися набагато швидше, ніж думається.