«Найбiльш ненависна нація у світі»

18.09.2014

Усе своє існування Російська імперія хижо роздивлялася навкруги «орлиним» поглядом, що б іще загарбати, що б іще «воссоєдініть». Тому, мабуть, на гербі їхньої держави аж дві хижих голови орла — однієї стерв’ятнику замало. Цього разу черга дійшла до «молодшого брата» — України.

Президент Росії живе, ніби в якійсь віртуальній реальності. Але ця віртуальність в реалі дуже боляче б’є найсучаснішою зброєю в руках «братів»-слов’ян та різних там чеченців із вишуканою підлістю і підступністю. Тягатися з ними толерантним українцям важко — у нас у крові козацьке лицарство. Ще тисячі років тому київський князь, ідучи на ворога, ввічливо попереджав: «Іду на Ви!». А Путін зі своїм військом і місцевими терористами воює, не оголошуючи війни, підло ховаючись за живим щитом із жінок і дітей, цілеспрямовано руйнуючи житлові будинки і санітарний транспорт, розміщуючи вогневі точки у дитсадочках і лікарнях, розстрілюючи полонених, добиваючи поранених, перетворюючи «зелені коридори» на коридори смерті.

Путін не боїться крові. Згадайте «героїчні» подвиги путінських спецслужб: отруєння сотень співвітчизників-заручників «Норд-Осту» на Дубровці, понад 300 жертв (в основному дітей) під час штурму школи в Беслані, підрив кількох житлових будинків у російських містах, криваві акції проти опонентів у Росії і за кордоном, знищення малайзійського «Боїнга», загадкова катастрофа літака з польським президентом Качинським та багатьма польськими очільниками тощо. І коли путінські трубадури (а вірніше трубадурні) на кшталт московської «телезірки» Дмитра Кисельова озвучують бажання чи погрози свого пахана перетворити когось на атомний пил, згадується, як про цю мораль нашого «старшого брата» сказав колись Олександр Герцен (із приводу підступної страти Гонти і Залізняка у ХVІІІ ст.): «Сердце кровью обливается от этой подлости русских». Навіть Солженіцин, який так завзято «обустраівал» «русскій мір», вимушений був визнати, що росіяни стали «самой ненавістной націей во всьом мирє».

Та що ми все про нього (Путіна). Завелика честь. Ще ж є і російський народ. Уряди і вожді коять злочини разом зі своїм народом, і народ має відповідати за злодіяння своїх керманичів, адже 85 % росіян підтримують Путіна у війні з Україною. А хто ж вони, ті 85%? Це можна легко вирахувати, якщо почути оту сміливу москвичку, одну з решти 15% росіян, яка так пояснила свій одиночний пікет: «Я вышла на протест против Путина одна, чтобы не быть дерьмом». А Путін борсається в «дєрьмє» зі своєю ордою у 85 відсотків. І щось пробудження цих відсотків не помітно.

Я схиляю голову перед тими росіянами (від Макаревича до Ходорковського), які, уникаючи всесвітньої ганьби, залишаються людьми. Я знімаю капелюха перед росіянами України — патріотами, які розмовляють мовою російською за звучанням і українською за змістом, які творили Революцію гідності й гинуть зараз на східному фронті за Єдину Україну. І перед росіянками, які і «в горящую ізбу войдут», і «коня на скаку остановят». Але не перед такими, як та медпрацівниця в Харкові, що била ногою в голову закривавленого юнака на вулицях Харкова, або та, яка оскаженіло, жорстоко лупцювала полоненого, або та, котра (і не одна вона) знущалася над жінкою-патріоткою, прив’язаною до «ганебного стовпа» у Донецьку.

У Росії завжди були визначні особистості, інтелектуали. Вони і зараз є. Але їх, виходить, мало, бо їхня держава не «вєлікая», як вважають тамтешні українофоби, а просто «большая», яка не пройшла тест на «братерство».

Якось почув, як одна молода українська поетеса читала свій вірш «Никогда мы не будем братьями». Влучно! Буде прикро, якщо пройде час, і толерантні, миролюбні українці забудуть 2014 рік і будуть знову «брататися». Пробачити нищення кращого генофонду української нації, яке Росія завзято робила століттями і робить у підло розв’язаній війні у ХХІ столітті — не м-о-ж-н-а! Рубікон перейдено. Повернення не буде. Крапка.

Можливо, колись, після гіпотетичної «революції гідності» у Росії, налагодяться добросусідські стосунки з цією країною, але це будуть стосунки просто сусідів, які вітаються, але в гості не кличуть. Інакше нам не вибачать ті Герої України, які дивляться на нас із небес і чиєю свіжою кров’ю написано на скрижалях історії: з московитами ми вже ніколи не будемо братами, наші дороги розійшлись навік.

Л. КОВАЛЕНКО,
дитина Другої світової війни, пенсіонер
Київ

  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>